Частина 16

  У ніч з п’ятниці на суботу Мігеліто не прийшов ночувати додому.

  Спочатку батьки не дуже тривожилися, бо у місті вирувало свято. Вони подумали, що хлопець загуляв. У святкові дні у всіх більше свободи – і у дорослих, і у дітей. Стільки цікавого навколо, що можна задивитися і забути, куди йшов. Ось і Каталіна повернулася пізніше, ніж завжди. Вона зайшла у будинок навшпиньках, сподіваючись, що ніхто не почує, о якій годині вона повертається. І почервоніла, коли побачила, що батько з матір’ю сидять перед дверима і сердито дивляться на неї.  

  - Де ти була? – гнівно запитав батько.

  - Дивилася, як танцюють сусіди, – пробелькотіла Каталіна.

  - Тобі б тільки стовбичити десь з виряченими очима і розкритим ротом, і при цьому – нічого не робити. 

  - Так сьогодні ж свято, – спробувала захиститися дівчина.

  - Дати тобі волю, так у тебе кожен день був би святковим, – забідкалася мати. – Тільки у мене, нещасної, завжди будні. Кожного дня я повинна дивитися за будинком, готувати їжу. А від тебе, безсоромнице, ніякої допомоги. Свято, бачте, у неї... А Мігеліто де?

  - Не знаю. Я його не бачила.

  - А що ж ти робила. З ким ти була на святі? Чому не стежила за братом, як належить старшій сестрі?

  - Як же, устежиш за ним! Він бігає, як скажений, а я – дівчина поважна. Батько наказав, щоб я трималася біля сеньора Педро...

  - А ти мене не послухалася! – подав голос Хосе-м’ясник. – Я бачив Педро. Він був сам-один.

  - Я його шукала, але не знайшла, – поспіхом пояснила Каталіна. – Так багато люду було, що мене саму ледве не потоптали.

  Марія де лос Анхелес сердито подумала, що краще б Каталіну потоптали. Викинула б оту небажану дитину і не було б ніякої мороки...  

  - З ким ти провела увесь день? – запитав батько.   

  - З донькою пекаря, – невинно кліпнула віями Каталіна.

  - Я перевірю, – пригрозив Хосе. – І горе тобі, якщо дізнаюся, що ти збрехала, а насправді зустрічалася з отим покидьком Хайме!

  - Клянуся пречистою Дівою Марією, я його й не бачила! – вигукнула дівчина. А рукою, що сховалася за спиною, забобонно розчепірила пальці ріжками. Щоб до вух Діви не дійшло, як нечесно вона побожилася її ім’ям.     

  - Добре, йди у свою кімнату, – звелів батько. І пригнічено зітхнув: – Де ж Мігеліто?

  Дзвони на соборі Санта Марія продзвонили північ. По вулицям пройшли альгвасили, що вигуками та блиском алебард розганяли злодіїв:

  - Північ! Спіть спокійно, добрі жителі жителі королівського міста Толедо!

  А Мігеліто не повертався.

  Марія де лос Анхелес розпачливо заламувала руки, тиняючись з кутка в куток.  

  - Йди спати, жінко, – змилостився над нею Хосе-м’ясник. – Я сам почекаю на Мігеліто. Як повернеться – надеру йому вуха, щоб знав, о якій годині повертатися додому!

  - Хіба ж я зможу заснути? – зітхнула стривожена мати.

  - То сідай. Почекаємо разом.

  Час минав. Мігеліто не з’являвся. Батько спочатку погрожував надерти йому вуха, надавати стусанів по потилиці, боляче вщипнути за руку, поставити обличчям до стіни, зачинити у кімнаті без світла,  не випускати тиждень на вулицю, побити шкіряним паском по голій дупі... А через кілька годин, коли тривога стала нестерпною, Хосе повалився на коліна під темним дерев’яним розп’яттям, що висіло на стіні, і заблагав, щоб його дитина повернулася додому неушкодженою. Він урочисто поклявся, що й пальцем не доторкнеться до Мігеліто, лиш би з ним нічого поганого не сталося!

  Але Мігеліто не повернувся навіть після цієї обітниці, яка дуже важко далася Хосе-м’яснику.  

  - Друга година! Скоро світанок! Спіть спокійно, добрі жителі королівського міста Толедо! Нічого не трапилося! – гукали альгвасили, проходячи десь зовсім поруч.

  Хосе-м’ясник підвівся, схопив широкополого капелюха і побіг на вулицю.

  - Сеньори! – зарепетував він. – Допоможіть мені знайти сина! Він не повернувся додому з королівського свята. А вже так пізно... Боюся, як би з ним не скоїлося страшного!

  Солдати, вдягнені у червоно-жовтий одяг – королівські кольори, зупинилися і зареготали:

  - Напився вина, яке безкоштовно роздавали на площі, біля фонтану, та й заснув десь! Не переймайся, чоловіче. Проспиться і вранці повернеться додому, – вигукнув один із альгвасилів.

А інший, нахабно підморгнувши, додав:

  - А може, по дівкам повіявся. Кажуть, нібито за королівським почтом приїхали жінки, які беруть гроші за кохання... Правда, і в нашому Толедо таких багато. Але ж цікаво порівняти їх з жінками з інших міст. Наприклад, про сеговіанок розповідають такі цікавинки...

  Хосе-мясник у відчаї сплеснув руками:

  - Та що ви кажете, сеньори?! Які жінки? Яке вино? Мій Мігеліто – ще дитя. Йому лише дванадцять років.

Альгвасили перезирнулися і стали серйозними.

  - Якщо так, то дитину треба шукати, – погодилися вони. – Зараз у місті багато чужинців. Може, хтось із них вчинив зле нещасній, беззахисній дитині. Бувають такі покидьки...