Педро повернувся до будинку м’ясника, міркуючи, як пояснити те, що сталося.
Хосе-м’ясник уже чекав на нього. Кілька хвилин назад прибігла зарюмсана Каталіна, намагаючись приховати від батька обличчя, мокре від сліз.
- Що трапилося? – запитав він.
- Нічого, – відвертаючись, відповіла Каталіна.
- Він поцілував тебе?
- Ні! – вибухнула вона ображеним криком.
Хосе-м’ясник попередив:
- Не заходь до своєї кімнати. Там відпочиває сеньора Мануела.
Каталіна заплакала ще голосніше і зачинилася в кімнаті Мігеліто.
Хосе залишився на першому поверсі, чекаючи на Педро. «Шкода, що вони не цілувалися», – розчаровано думав він.
Згідно з правилами честі, якщо чоловіка ловили на цілуванні з дівчиною, він був змушений одружитися з нею. Але Педро не потрапив у пастку. Може, щось запідозрив?
Коли у будинок увійшов Педро, м'ясник підступив до нього з запитаннями:
- Щось трапилося? Каталіна щойно прибігла одна і вся заплакана. Невже ця неслухняна дівка покинула вас на самоті у садку?
- Сам не розумію, що трапилося. Я не зробив нічого страшного. Каталіні раптом стало погано і вона пішла додому. Клянусь найсвятішим, що у мене є, – могилою мого батька. Так воно й було.
- Не хвилюйся, я тобі вірю, – був змушений відповісти Хосе.
Він шкодував, що такий чудовий план провалився, але намагався не видавати свої справжні почуття.
Педро запевнив:
- Твоя довіра – честь для мене. На жаль, мені вже час вертатися до моїх справ. Поклич мою матір, щоб вже спускалася.
- Але з однією умовою. Наступної неділі я знову запрошую вас з матінкою на обід.
- Я не хочу турбувати вас!.. – запротестував Педро, але Хосе замахав руками.
- Ми друзі. Мій дім – твій дім. Якщо відмовишся бувати у мене, то я сприйму це як образу.
- Що ти кажеш, Господи? У мене і в думках не було образити тебе!
- Тоді я чекаю на тебе у наступну неділю. Обіцяєш?
- Обіцяю, – відповів Педро так, начебто його засудили до страти.
Коли Педро та сеньора Мануела після довгого та церемонного прощання покинули, нарешті, будинок м'ясника, той заревів, як дикий бик, і, здіймаючи тупіт, побіг по дерев’яних сходах нагору, на пошуки дружини та дочки.
Жінки знаходилися у кімнаті малого Мігеліто. Каталіна лежала на ліжку обличчям униз і відчайдушно плакала, заливаючи подушку гіркими сльозами. Мати сиділа в узголів'ї ліжка, намагаючись заспокоїти дівчину, але те їй не вдавалося. Хосе-м’ясник зайшов у синову кімнату і, щоб ніхто не підслухав, засунув за собою засов.
- Каталіно, розкажи, що сталося, – звелів він.
- Нічого, – схлипнула дівчина.
- Як це – нічого? Чому ти тоді ревеш, як корова, яку поставили перед різником? Розповідай усе. Ми з твоєю матір’ю маємо право знати.
- Ні! – вигукнула Каталіна, не відриваючи обличчя від подушки.
Хосе втратив терпіння.
- Якщо не встанеш, я потягну тебе за коси, – погрозив він.
Каталіна відразу заспокоїлась. Вона на власному досвіді знала, на що здатний її батько. Вона підвелася, витерла сльози рукавом кофтинки і майже спокійно промовила:
- Я ж кажу, що нічого не сталося. Я зробила все, чого мене навчила мама, але сеньор Педро не захотів мене навіть обняти. Мені було так соромно... Начебто я – повія, яку прогнали через те, що вона занадто вже повія.
- Зневажити мою доньку – це образа, – набундючено заявив Хосе.
Марія де лос Анхелес стурбовано розпитувала доньку:
- Що він сказав? Так прямо відмовився цілуватися?
- Нічого не сказав. Навіть не поворухнувся. Стояв нерухомо, як кам'яна статуя з церковної брами.
- Можливо, так він проявив пошану до нашої сім’ї? – вирішила Марія де лос Анхелес. – Ну що ж, це говорить на його користь. А ти що робила? Ти обійняла його?
- Так, – червоніючи, відповіла Каталіна.
- Не можу уявити, щоб чоловік відштовхнув дівчину, яка сама кидається йому на шию, – розмірковував Хосе. – Такого не буває. Усі чоловіки раді скористатися нагодою, коли, як то кажуть, само у руки пливе. Чи, може, цей дивний Педро – не чоловік? А що? Це можливо! Ви помітили, які у нього делікатні руки і витончені рухи?.. А ще він книги читає!
- Що ти кажеш, чоловіче? – здивувалася Марія де лос Анхелес. – Думаєш, що це – перевдягнена жінка? Ну так скажу я тобі, що ти помиляєшся, бо чоловіче достоїнство у сеньора Педро таки чималеньке!
- А ти, безсоромнице, тільки туди й дивилася?! – Хосе-м’ясник підняв руку, щоб добряче ляснути жінку.
- Ні! – вигукнула Марія де лос Анхелес, ухиляючись від удару. – Я не дивилася навмисно. Хіба моя вина у тому, що Господь Бог нагороджує чоловіків тим причандаллям, а зараз усі носять такі вузькі штанці, що усе видно, коли вони сідають? Але Педро таки чоловік, у цьому немає сумнівів.