Частина 2

  Хосе Мартінес провів покупця до порогу, попрощався і повернувся до крамниці. Прискіпливим оком він стежив за тим, щоб усі його накази виконувались згідно з його побажаннями. Зауважив, що дружина недостатньо добре вишкрябала ножиком кишки, і розлютувався:

  - Що з тобою, жінко?! Чи ти стала сліпою і не бачиш, що свиняче лайно прилипло до кишок? Хочеш, щоб по усьому Толедо рознесли плітку, нібито ми торгуємо ковбасами з лайном? Так ми усіх покупців втратимо, і єдиною винуватою будеш ти!

  Жінка, яку при хрещенні нарекли ім'ям Марія де лос Анхелес, мовчала, опустивши голову. І продовжувала старанно чистити кишку, яка через її необережність залишилася брудною. М'ясник перевів обурений погляд на доньку:

  - А ти, Каталіно, вже закінчила шпортати курку? Щось ти занадто довго возишся...

  Каталіна підвела чудові темно-карі очі. Вона виглядала дуже блідою, але щоки вкрилися яскраво-червоними плямами.

  - Мені погано... – зненацька пробурмотіла вона, і її знудило прямо на курку.

  - Що з тобою, дочко? Дивись що ти зробила з птицею! – обурено сплеснула у долоні мати.

  А батько махнув рукою:

  - Нічого страшного. Ніхто ж не бачив. Помиєте ту кляту курку і все. Подивися краще, що там з дівкою. Об’їлася чимось, чи що?

  Стурбована мати схилилася над Каталіною. Торкнулася рукою її чола, зазирнула у страждально закочені очі, намагаючись розпізнати хворобу. Задала кілька запитань, обміркувала відповіді... І стурбувалася від того ще сильніше.

  - Що трапилося? – втрачаючи терпіння, запитав м’ясник. – Сподіваюся, це не важка хвороба? Ще не вистачало, щоб Каталіна злягла і не могла допомагати у крамниці...  

  Марія де лос Анхелес пополотніла як покривало, що ховало її темне гладке волосся.

  - Це дуже серйозно, – обережно відповіла вона.

  Хосе Мартінес злякався:

  - Невже вона помре? Ой, горе...

  Тепер вже розсердилася жінка.

  - Що ти мелеш, чоловіче?! – обурено вигукнула вона. – Як тобі тільки прийшло у пусту голову – повести розмову про смерть у присутності дитини? Хай тебе Бог милує! Йдеться не про смерть, а про нове життя... – і, злякавшись, що наговорила зайвого, Марія де лос Анхелес прикрила вуста рукою.

  - Що?! – заревів м’ясник. І від того гучного крику захиталися ковбаси, що висіли на гачках.

  - Те, що я сказала, – відрізала Марія де лос Анхелес. – Навіщо брехати та ховатися, якщо рано чи пізно ти все одно дізнаєшся? Принаймні, у нас буде достатньо часу, щоб вирішити, як вчинити з нею та дитям, що скоро народиться.

  - Дитино моя, невже це правда – те, що сказала твоя мати? – зі сльозами у голосі запитав Хосе-м’ясник у Каталіни.

  Дівчина, захлинаючись риданням, пробелькотіла:

  - Ой, тільки не це! Я не хочу!

  - Оце «не хочу» ти повинна була сказати раніше. І не нам, а тому клятому негіднику, який затягнув тебе у ліжко. А зараз вже пізно шкодувати, – дорікала мати.

  - Хто він? – погрозливо ревів батько.

  - Не знаю, батечку, клянусь!

  Дівчина спробувала вибігти з приміщення, але Хосе міцно вхопив її за косу:

  - Знаєш! Як можна того не знати? Скажи мені, хто він, і я вб'ю негідника!

   - Донечко, скажи батькові, від кого ти завагітніла, – втрутилася мати. – Бо якщо ти не знаєш, то це означає, що ти зовсім безсоромна. Та ще й безголова, як ота нещасна курка.

   Каталіна вперто мовчала. Але погляд, повний відчаю, видав її. Хосе Мартінес прослідкував, куди вона дивилася, і повернуся до помічника. І по розгубленому обличчю хлопця прочитав правду.

  - Це був ти! – заревів м’ясник. То було не запитання, а ствердження, бо сумніву майже не залишилося.

  Чорнявий та кароокий юнак, якого звали Хайме, вже був готовий до звинувачення і налаштувався захищатися.

  - Так, сеньоре Хосе, я визнаю, що винен, – з гідністю промовив він. - Але я відповім за мій вчинок. Я прошу руки Каталіни і готовий одружитися з нею якомога швидше.

  Каталіна радісно усміхнулася. І в цю мить вона виглядала справжньою красунею. Щастя осяяло її бліде довгасте обличчя.

  Але злий батько не поділяв доньчиного щастя. З ненавистю та гнівом він дивився на спокусника. Хайме стояв нерухомо, чутливий та готовий до нападу. В одній руці він тримав гостро наточений ніж, а в другій – товстий шмат сала, начебто то був лицарський щит.

  Хосе, побачивши таку картину, зареготав:

  - Подивіться лишень на цього свинячого кабальєро! – вигукнув він. – Який смішний! Думаєш, що зробиш мені велику послугу, якщо одружишся з моєю донькою? Це наївну Каталіну ти спромігся обдурити, а мене не зможеш. Я розумію, чому ти хочеш одружитися з нею. Через крамницю та будинок, які, як ти сподіваєшся, через цей шлюб стануть твоїми!

  Усмішка Каталіни згасла. Вона знову стала звичайною дівчиною, покірною, розгубленою, затурканою та непривабливою.

  - Це не так, запевняю вас, сеньоре Хосе! – вигукнув Хайме. – Я бідний, але чесний, і люблю Каталіну. Я поверну їй честь, яку вона втратила, коли повірила мені.