1.Перемир'я

Рік 507, замок короля Хлодвіга Франкського.

У замку панувала глибока тиша, яка не могла втамувати відчуття неспокою, що пронизувало кожен камінь та кожну арку цієї величної фортеці. Кроки, що відлунювали у великому залі, здавались важкими, мов кроки тих, хто стоїть на межі вибору, що несе незворотний наслідок. За великим столом, покритим нещодавно складеними картами і розписами, сидів Хлодвіг, король Франкського королівства. Він уважно вивчав ці карти, мов шахіст, що обирає наступний хід, який може перевернути хід історії.

На його обличчі не було ні тривоги, ні сумнівів, тільки зосереджена холодна рішучість. Він давно вирішив, що мир з Трієрхом — це шлях, який варто спробувати. Але чи справжній він? Чи не приховує ворог ще більш підступні плани? Ці питання не покидали його думок.

Ріпаріус, мер найбільшого міста Франкського королівства, стояв, мовчки поглядаючи на вікно замку. Його погляд був заглиблений у далечінь, але очевидно, що думки його були дещо іншими. Всі знали, що Ріпаріус ніколи не був емоційним і рідко проявляв свої думки. Він завжди говорив небагато, але коли мовчав, це означало, що справа серйозна. Він не був радником короля, хоча його вплив був великим.

Ріпаріус, не відриваючи погляду від карт, до яких підійшов розпочав:

— Можливо, що час для перемир'я настав. Виступити з Трієрхом на мирних умовах... Так, як би це не звучало дивно.

Хлодвіг повернувся, повільно обводячи поглядом обстановку.

— Ні. — сказав він холодно, — не варто сподіватись, що Трієрх буде налаштований доброзичливо. Я можу запевнити, що ця війна тягне нас до великих втрат. Ми маємо свої запаси, але як довго ми зможемо витримати?н

Ріпаріус на мить замовк, а потім, не піднімаючи погляду, сказав:

— Я знаю, що це буде тяжко. Але я не збираюсь залишати наші землі під загрозою постійної війни. Це шанс для нашого королівства. І, до того ж, ми зможемо зміцнити наші ресурси та поставки, якщо все піде як треба.

— Але чи не забагато ми ризикуємо? Я не думаю, що цей мир принесе все так, як ти сподіваєшся. Трієрх — хитра людина. Його запити будуть важкими, і кожен крок потрібно буде розрахувати в найдрібніших подробицях.

Хлодвіг перервав його, підвівшись зі стільця. Його погляд став твердішим.

— Я хочу, щоб ти послав Ліона, — сказав він. — Нехай розвідає їхній табір на прикордонній лінії. Його завдання не тільки в тому, щоб вивчити розстановку сил, але й оцінити реальність їхнього наміру. Це буде непросто, але Ліон — той, хто не боїться.

Ріпаріус майже зітхнув, зітхаючи від обтяжливого знання, яке було на нього покладено.

— Ліон? — запитав він. — Ти впевнений, що це найкращий вибір? Його характер... він може діяти самостійно, але інколи його рішучість веде до поспішних дій.

Хлодвіг не змінив виразу обличчя.

— Його завдання чітке. Він мусить побачити Трієрха в очі. Я не збираюсь підписувати мирний договір, не знаючи справжніх намірів ворога.

Ріпаріус підняв брови.

— Я зрозумів. Ти хочеш, щоб Ліон став нашим очима. Це завдання не з простих. Але я переконаюсь, що він виконуватиме його на твоєму наказу.

Хлодвіг відкинувся на спинку свого крісла і подивився на вогонь, що розпалювався в каміні. Повітря у залі було теплим, але серце його було холодне. Не було ні радості, ні відчуття перемоги. Лише очікування.

— Ліон має відправитись без зайвих питань. Я не буду чекати на звіти, які лише підтвердять те, що я вже знаю. Трієрх — хитрий супротивник, і я хочу, щоб він зрозумів, що ми готові. І якщо мир — це єдиний шлях, ми обов'язково повинні бути готові до нього.

Ріпаріус не заперечував, хоча розумів, що це завдання може мати наслідки, які не можна передбачити. Його обов’язок був виконувати накази, а чи сприятимуть вони королівству — це питання лишалось відкритим.

Залишаючи замок, він вирушив шукати Ліона, що мав вирушити в місію, де кожен його крок міг змінити хід подій.

Ліон сидів на галявині, оточений високими травами, коли Ріпаріус наблизився до нього. Той, здавалось, не помітив прибуття мера, його погляд був сконцентрований на чомусь неприємно важливому, хоча він не показував цього.

— Ліон, — почав Ріпаріус, — король надіслав тебе з місією. Ти повинен вирушити на кордон і вивчити ситуацію з Трієрхом. Він хоче знати всі їхні наміри.

Ліон повільно підняв голову і поглянув на мера. В його очах не було сумнівів, лише відблиск холодного розуму, який ховався за невеликою посмішкою.

— Місія ясна, — відповів він, — але ти не згадуєш, що Трієрх може мати більше, ніж просто плани на мир. Можливо, їхні рухи сховані під обіцянками миру. І коли вогонь втихає, це не завжди означає кінець полум'я.

Ріпаріус насупився, але не відповів одразу. Він зважував слова Ліона, які звучали настільки просто, але мали в собі більше загадки, ніж здавалось на перший погляд.

— Ти вирушаєш негайно, — сказав він врешті. — І пам'ятай: в цій справі немає місця для помилок. Ти не просто розвідник, ти маєш бути очима короля, щоб побачити, що приховується під цією мирною пропозицією.

Ліон встав і на мить зупинився, дивлячись на Ріпаріуса.

— Я знаю, — промовив він, — але ти зрозумій: подібні мирні угоди не завжди відповідають тому, що ми хочемо бачити. Легко обдурити, коли є тінь, у якій можна ховатися. Трієрх може грати в гру, де ми не побачимо справжній план до того, як він вже буде втілений.

Ріпаріус стиснув губи, але не сказав більше ні слова. Ліон мав свій власний спосіб мислення, інколи надто неясний для тих, хто шукав чітких відповідей. Та все ж, Ріпаріус не міг не відчути, що за словами цього чоловіка є щось більше, ніж просто інтуїція.

Вечір наближався, коли Ліон вирушав у подорож через безкраї ліси та гори, що межували з територією Трієрха. Залишаючи за собою темряву та тіні, він відчував, як кожен крок ставав все важчим, але й рішучішим. Місія була лише початком, але майбутнє її втілення могло обернутися на трагедію чи перемогу, залежно від того, як він оцінить ворога і як розгледить істину в тіні, яку ховають мирні переговори.