Роздiл 9

Ваня

Навіть ослу не догодиш, що тоді про Міс говорити. Видав йому звичайнісінький овес, так він послав мене, хвостом помахуючи. З характером мужик. Образливий, до того ж.

- Все-все, отримаєш ти свою кукурудзу. Тільки не піднімай на вуха весь притулок.

Вийшов з ангара за їжею самому незадоволеному мешканцю нашого притулку тварин. Я сьогодні тут на чергуванні, а думки так і крутяться далеко. Десь в хитрих вогниках зеленооких, в невдалих спробах стати для хлопцем для неї.

Я можу бути простаком, але не ідіот же. Розумію, що збіги на руку зіграли. І ні на одне осляче копито не наблизили мене з ботана для прикриття, дивака з привітом, для Софії до хлопця цікавого.

- Вань, а навіщо ти книгу з хижаками Соні подарував? - коли погодував осла, натрапив на напарницю.

Звільнилася і давай приставати. Так і знав, що згадається.

- Як навіщо? Приємне зробити.

Ну не тільки, ще натякнув, що я можу бути і зубастим, якщо треба. Раніше просто не було такої необхідності. А тепер так і хочеться з одного нахабного барана шкуру зняти.

- А-а-а... ми всією трійцею голову ламали. Тепер хоч зрозуміло, - дійшло до Мелісси. - Сильно раділа-то?

Запитала і хихикає, рукавом прикриваючись.

Що мені відповісти?

Очі моєї тимчасової дівчинки загорілися від подарунка іншого... Збіглося вдало з групою, вже і подзвонив за квитки барабанщику. Але обламуючи барана, і сам я не блиснув.

- Мелісса, краще скажи, чим треба тішити? - ось не хотів же, а довелося напарницю втягнути. - Осла я знаю, чим. А Софію нi. Мені потрібно показати, як вона мені подобається.

Не знаю, що буде з Софією, зате напарниця застрибала від щастя. Ось вже кого сьогодні порадував.

- Нарешті, Ванька! Ось це ти за адресою. Думала і не дочекаюся, коли моя допомога знадобиться. Я б і не чекала довго, але раз ти сам...

- Меліс, ближче до справи. Ми тут не про вмираючого говоримо.

Охати напарниця перестала, забрала у мене виписки щеплень собак, і понеслася:

- Ти три дні свій костюм з випускного одягав, то з метеликом, то з краваткою. Весь курс наш iржал і питали у мене, коли тобі на весілля чи похорон. Так що, не треба прикидатися живучим. Міняти імідж, ось що тобі треба.

Хм-м... Мій імідж мене влаштовував.

- А можна вважати це «знаком перед штурмом»?

Банда хижаків назвали таким наступний хід для успіху.

- Як ляпнешь щось, - розсмішив напарницю. - З штурмом не зрозуміла, а знаки для дівчат є. До кінця зміни далеко, вже я тобі багато секретів викладу. Нічого мені не шкода для друга. Слухай-слухай, і хочеш записуй. Ух, я тобі зараз, як розповім.

Ось це потрапив... лишай мені на язика.

Міг же перед кінцем зміни запитати. Тепер напарницю вже локомотив не зупинить. Притулок у нас невеликий, всюди знайде, де «знаки» перерахувати.

- …Тепер ти зрозумів? Давай свої сюрпризи, але оригінально, щоб не кинув абияк. З увагою поставився.

По дорозі з притулку до зупинки все ще тривала трель Мелісси, а я вже заплутався не те що в знаках, ім'я своє насилу згадував. Приходив на роботу наче Ванею, а вийшов як страус iз заростей.

З іміджем теж не все так вже просто здавалося. У мене немає можливостей в будь-який момент, оновити весь гардероб. Я ж витратив багато на ботанскій клуб, і в притулку зарплата зовсім невелика. Батьки в Африці печери відкопують, в пошуках зуба тиранозавра, трудяться в поті чола.

- Поки на лінзи тільки вистачить. І хочу, щоб на знаки для Міс залишалося, - зізнався, як є, хоча Мелісса і так моє становище знає.

Я не мажор, а син палеонтологів.

І на все вистачало, поки не захотілося з скромного ботана - крутим хлопцем стати.

- Давай ми позичимо тобі? - запропонувала напарниця. - Ти зі своїм талантом, міг би заробляти ого-го скільки. Так ти ж на ботанскі дослідження час витрачаєш.

Легко у неї все.

- Ну і де б я міг? Вигулювати чужих собак, бігати в пошуках зниклих звірів? - я це все і так роблю в притулку тварин. - Можу в зоопарк до Ангеліні влаштуватися, але там взагалі платять єнотами.

- Ти маєш рацію, Ваня. Поки ми студенти, варіантів небагато, - спантеличилася напарниця, і мені передалося.

Перебирали ще варіанти, навіть цирк згадували. Перед поворотом на зупинку нас перебили.

Нічого незвичайного. Мелісу таким вже не здивувати. Коли на світлофорі з вікна ламборджини вистрибнула собачка, напарниця так і сказала, по мою душу ця чотирилапа втеча.

- Ну що тебе турбує, малюк? - підхопив маленьку білу собаку на руки, не те повис на мені, дряпаючи по куртці.

- Виглядає сумним, - напарниця теж помітила.

- І де твої господарі?

Пошукав очима, куди поділася машина. Без собаки не поїхали, припаркувалися поблизу. Водій залишився визирати. На нас же мчав цілий торнадо з криками. Першим біг бородатий бугай, на шафу схожий. За ним підстрибнула дівчина та верещала сиреною. Мелісса пошепки назвала її моделькою гламурною.

- Швидко відпусти мого лорда Діка! - верещала моделька.

- Заборонено чіпати моє без згоди, - одночасно з нею гуркотів бугай.

Як би я не хотів, Дік не відпускався.

Заскиглив. Притулився міцно-міцно, знову підкидаючи спогади про Міс. Мені все частіше хочеться, щоб не для ролі, можна було обійняти її і... цілувати, цілувати, цілувати.

Парочка господарів підкликали собаку, але Дік образився на них. Гарчав, до себе не підпускаючи.

Зараз ще для повного щастя, отримаю через пса. Тоді імідж сам собою зміниться у виглядi фізіономії побитої.

- Ваш голос лякає собаку. Золотий нашийник зі стразами тисне й важкий. Корм потрібно змінити і вітаміни додати. Може, ще щось, але поки не зрозумію.

На автоматі видав я свої висновки, заспокійливо погладжуючи Діка.

- Ти чого? З цих, чи що? - бугай пальцем на небо показав, розглядаючи мене, як прибульця.

- Ваня відчуває тварин, - підказала напарниця.