Роздiл 3

Соня

На наступний день зовсім не хотілося йти на навчання. Артур не збирався в спокої залишати. Бачте, я посміла кинути красеня популярного. Перед баскетбольною командою до рівня ботана опустила.

Як же мені не соромно, яка ж я погань невдячна. Саме величність зіркова вибрала мене на роль дівчини, а скористатися, як слід, не зміг.

Вдома нічого не говорила, закрилася в спальні і прикидалася хворою. Але душа просила скаржитися все одно, тому і вивалила все на подругу. Краще б при зустрічі, але Марго в іншому місті вчиться. Сеанси підтримки у нас поки по телефону відбуваються.

Ось так, рухаючись від зупинки до входу в універ, я і базікала з подружкою.

- Треба було вмазати гулящому паразиту жорсткіше, - обурювалася Марго моєю скромною подачею рюкзаком по голові.

- Та яка різниця вже, - знову понить хотілося, - Я ж як дура остання раділа, що сам Артур, запал на скромну мене.

- Це ти скромна? - подруга хохотнула в трубку, - Нагадай після чого він запропонував тобі зустрічатися? Коли козлина підкотив?

Коли-коли... У травні перед літньою сесією. І після…

- Думаєш, тільки в конкурсі справа? До будь-якої , хто стане Міс, він би так само залицявся? І говорив, що значу для нього дорожче кубка баскетбольного.

- Соня, зніми вже повністю рожеві окуляри. Згадай, що ти під прицілом. Орден самця ніхто не відміняв. Артур вже себе в переможці записав, не думаю, що відстане. І це доказ - він в гонці самців.

Про орден самця я дізналася від Марго. Запізно тільки. Спеціально для мене подруга після конкурсу з'ясувала.

Я ж все зрозуміти не могла, чому до конкурсу нікому особливо не потрібна була.

Після - найактивніші самці універу повалили мою персону добиватися. Не давали і кроку ступити. Переслідували до будинку, і навіть грошей пропонували. Артур серед них, хоч не відразу сказав, куди мені пора з ним відправитися. Загалом, відстали всі від мене, коли зустрічатися з капітаном погодилася.

Не можна мені поки однією бути. Ох, не можна.

Наступний конкурс буде нескоро. Там нова Міс з'явиться для самців. Поки ж на мені, як мітка світиться: «Підніми свій авторитет серед братви за рахунок неї».

Правила у них такі: хто затягне Міс Універ перший в ліжко, той герой великий, з орденом самця на важливому місці за ширінкою.

І так, Марго права, Артур міг бути в гонці. Він же до конкурсу біля мене, як повз порожнього місця проходив.

Всі повідомлення від невірного гада видалила. Скрізь в чорний список відправила. Спільні фото безжально витерла. Нічого йому очі мені дратувати своїм гарненьким фейсом. Залишилося тільки давати вiдсiч й надалі.

Прямо перед входом в універ, мене зупинили.

Так що ж це таке...

- Пропустіть, я поспішаю на лекцію, - спробувала відштовхнути помічників Артура, оточили гади, як вівцю, баранячим стадом.

- Встигнеш, Соня. Зв'язатися по-іншому з тобою не зміг, - в коло протиснувся Артур. - Ідіть, я сам з нею поспілкуюся, - і дав відмашку стаду, перемикаючись на мене.

Не здаватися, не здаватися. Та не танути від посмішки його цукрової.

Вселяла установки я собі.

Буду переконливою, тоді відчепиться.

Фiгушки йому, а не орден самця.

- Соня, ти повинна бути зі мною. А знаєш чому? Ми ідеальна пара, подивися на нас, - збоку прилип і селфі клацнув.

- Ніякої схожості не видно. Ми різні.

Дивлячись на фото, так точно.

Артур - виблискує променистою посмішкою на засмаглому обличчі, підняв руку, біцепс демонструючи.

Я - бліда, з-під лоба зиркаю, рот відкрився, щоб послати, і видно, як замахуюся стукнути.

- Ну все, все. Досить вибрикуватися, крихiтка, - від слів перейшов до дій, в обійми згрібаючи, - Ти забуваєш про Інгу, я про ботана пришелепкуватого. І продовжуємо зустрічатися.

Та-ак, звичайно, відмінний вийшов план.

Пункт лише один загубився.

- Сам і забувай, кого хочеш, - вислизнула з нахабних рук, якось неприємно вже стало відчувати його поруч з собою. - Але я не можу з двома зустрічатися. Пізно, Артур. Ту-ту-у, твій поїзд. Я зайнята дівчина вже, покинула твій чат.

Ручкою помахала, розвертаючись до рятівної двері.

Так швидко піти не дали. Артур за рюкзак схопив, і потягнув до себе.

- Ти ж мені брешеш. Спеціально ботаном дражниш. Де він? Де?

І правда, де?

Вчора помітила баскетбольне стадо і втекла, поки до капітана не вiдправили з доставкою.

- Чекає мене в універі. Що не зрозуміло? - дістав гад колишній, на брехню штовхає. - Ти мене затримуєш, а я від Вані отримаю за запізнення. У нас серйозніше і бути не може.

- Охрiнiти, - майже що заскиглив Артур, схоже прозвучало. - Навіть якщо не брешеш, ботан тебе кине в самий найближчий час. Повір мені! Зате я буду поруч.

Хватка на рюкзаку ослабла, і я втекти змогла. Не було часу навіть відповісти "парочкою ласкавих" гінцю за орденом. І я все більше переконувалася, що Артур в справі, хитрий самець.

Через буйного гада, запізнилася на лекцію. Зайняла місце попереду біля схожого на Ваню кадра. Раніше і не помічала ботанiв, тепер же всюди попадаються. Однокурсник теж помітив мене, злякано глянув, підхопив свої речі і втік на сусідній ряд.

Ще краще.

Тепер мене пугалом ботанським можна називати.

Сказати, скільки разів пошкодувала, що взяла участь в конкурсі? Пальців не вистачить. А все, молодша сестра, підбила на авантюру дурну. Взяла на слабо, називається.

Ну що ж. Минуле не поверну, а в майбутньому пора рятуватися.

Що робити і як мені бути, всю лекцію вигадувала.

Ніяких орденів не роздавати самцям. Обійдуться гади.

І від колишнього позбутися треба дуже терміново.

Ух-х, як же мозок кипів. Аж спітніла, думаючи.

Усе разом привело до вирішення: мені потрібен той, хто не в гонці. Кому авторитет серед тусовочної братви не потрібен. І я не потрібна, тим більше для ордена.