Розділ 21

Крім тої, решту ночей я спав в оборозі. Чорний півень звично будив мене, вовтузячись над головою, а вдень було досить роботи. Як пожилець, я міг того всього і не робити – та тоді хіба просиджувати в корчмі чи до когось найматися. А сюди я йшов не за грошима. То нехай буде хоч хтось, кому я на добро прислужуся.

Горпина теж ніяк не згадувала тієї ночі. Поралася по господарству, як завжди, варила їсти і йшла у поле чи у своїх справах. Я передчував, що недовго вже мені вичікувати лишилось і Варка скоро прийде за допомогою. Вже невгамовній дівчині і так невільно жилося поруч з владним братом, а її облудне кохання мало допомогти мені до нього підібратися. В тому, що вона прийде, я й не сумнівався – мені не треба було бачити її серця, як моїй родині, щоб розуміти: її сваволя для неї – передовсім, і брат тепер – лиш перепона для бажаного.

 Та прийшла вона, підгадавши, коли мене не буде.

Я надвечір повернувся з лісу і одразу відчув ледь вгамовану бурю. Горпина бряжчала якимось начинням у стайні – доїла козу. Я відніс кошик з грибами до ґанку і поставив коло сходів. Сьогодні була неділя – зранку Горпина мала йти у церкву на службу. Чи не перестрів її там Яків? прийшло в голову. Він з того випадку уникав і її, і мене – видко, пам'ятав мою обіцянку. Я й так збирався позбавитись від нього, перед тим, як іти з села. Зрозуміло було, що як тільки  мене не буде – братову свою він в спокої не залишить. Та зараз мені було не з руки щось чинити.

- Твоя дівчина приходила, - кинула мені Горпина, проходячи повз з ринкою молока.

- Варка?

- Вона. Питала в мене трути.

- Чого?!

- Трути. – Горпина повернулась на ґанок вже без молока. Вперла руки в боки. – І спитала, чи добре я гостей минулого тижня прийняла?

Я не одразу зрозумів, за яких гостей йшлося. Та за мить мене осяяло. Гадина, а не дівка!

- Я послала її за трутою до власної тітки. Хоч і під язиком вона досить має. Сербине, я не хочу бачити її в мене на порозі!

- Я не приважую її, - відповів похмуро. Піднявся на ґанок, став поруч.- Навряд чи вона їх посилала. Скоріше, вчула, що в селі кажуть.

Зблизька було видно, що очі у Горпини червоні. Зрозуміло, що в селі їй жити несолодко.

- То завше так було? – спитав. – Чи лиш Яків встиду не має?

- Як був живий чоловік, то я не помічала. А після смерті… все якось до купи зібралося – і що я чужа тут, що родини не маю. І що Івана у когось тут відбила, а тепер мені пригадали… І Яків… Вдовою бути гірка доля.

- Не тільки ж Яків тебе заміж кликав? – з її-то вродою.

- Не лише. Та я після Івана нікого не хотіла. А тепер вже ніхто й не візьме – лиш хіба поночі до мене ходити охочі є…

Горпина опустила руки і притулилась до одвірка. Тонка хвиляста прядка вибилась з-під хустки коло вуха, закрутилась довкола важкого срібного кульчика. Темні брови, стрімкі, як крила птахи, прямий ніс з горбинкою, великі виразні очі… в яких потонути можна. Тонкі вуста, ніжні як… Ні, не можна. Я не залишусь тут, нема моєї долі. Зі мною їй ще гірше буде, як самій.

- Ти кохаєш її?

Я стрепенувся, виринаючи зі своїх думок.

- Кого, Варку? І на гадці не мав.

- Гадка тут ні до чого. Дівчина вона вродлива і посаг у неї багатий. За себе візьмеш – ґаздою будеш.

- Що мені її  посаг, вона що гадина під калиною. Ззовні гарна,  всередині гнила. Не хочу такої жінки.

- То, може, ти вдови бідної хочеш? – насмішкувато спитала.

- І вдови не хочу.

Пройшов мимо неї в хату і сів за стіл.

Горпина зайшла пізніше і взялася проціджувати молоко. Поставила на стіл глечик і вийняла з печі зварену бульбу. Я встав, вийшов на ґанок і повибирав з кошика кілька голубінок, що поховалися між лисичками й білими. Зняв тонку шкірку… Горпина запалила в печі і вийняла пательню. Я залишив їй гриби, сів за стіл і налив собі молока.

З підсоленими та посмаженими голубінками бульба пішла швидко. Ми більше не говорили і ворожості від Горпини я не відчував. Та все ж гіркота була. Воно перейде. Як зроблю, за чим прийшов, Горпина й сама буде рада забути про мене. Не вартує бути з нею ближче, серце в мене не до людей -  темне й закіптюжене. Те сяйво, що бачив дядько, зотліло  на згар з Марійчиною смертю.