Розділ 15

Цієї ночі вперше спав, як вбитий. Спокійний і за сестру, і за тих, хто прихистив мене. І доки я спав, доля сама виткалася мені на догоду.

В неділю увечір були гуляння. Ночі теплі, зорі чисті – зазвичай збиралися за селом коло річки. Розпалювали вогнище, влаштовували танці й співи, ігри… дуріли після важкого робочого тижня.

Орест, місцевий парубочий ватажок, вподобав собі дівчину з Дубівців, та самому йти – прочуханку від дубівцівських парубків дістати. Кому ж хочеться на очах коханої дівчини ганьбитись? Тому кликав з собою весь гурт. Остап з братом не йшли, бо мали дівчат, які їм любилися, у Вишнівці, але знайшлося і багато таких, хто не мав пари та був охочий до бійки. Я пристав до них.

Разом нас було дев'ять душ, хоч і не великий гурт, та краще як самому. Вийшовши за село, хлопці, що вихвалятися перед вишнівськими дівчатами, що йдуть на герць, почали радитися, як би відкупитися. Відомо, що як виставити відкуп, то можна обійтися і без бійки.

 - А їх навзамін до нас покличемо, - додав худорлявий довготелесий парубок. Видко, йому теж не хотілося бути битому. – Можуть і з дівчатами своїми приходити.

 - А ти, Олекса, хитрий жук, - зареготав Орест, лякаючи його по плечах. – І на смереку влізти, і не поколотися! Я половину плачу.

Орест був із заможної родини, та й сам підмовляв, тому мав гонор.

Співи Дубівцівських було чути здалеку. Хлопці й дівчата тільки збиралися на гуляння, заходили один за одним, щоб разом іти.

- Бодай ся кугут знудив

  що мене рано збудив,

  Ой мала нічка, мала -

   іще-м я не виспала!

Вчувся дзвінкий дівочий голос. Ій відповів інший, вищий:

- Послала мене мати

  зелене жито жати,

  А я жито не жала-

  в бороздонці лежала!

 Ми йшли на голоси, ховаючись за вербами.

Вийшли з корчів, обтрусили одяг, поправили пояси і далі простували гонорово, з Орестом на чолі.

 - Дай, Боже, добрий вечір!

Дубівцівські хлопці розпалювали ватру, було їх зо п'ятеро. Решта зграйкою пересміхалися коло річки з дівчатами.

 - І вам доброго здоров'я… - поволі відказав один з них, підіймаючись. Обтрусив руки.

 - Ми з миром прийшли, - виставив руки вперед Орест. – Хотіли кликати вас у гості, та подумали, що побоїтеся, тож самі прийшли.

 - Коли це ми вишневецьких лайдаків боялися?! – примружився той.

 - Тож і я так подумав, - вишкірився Орест. – Тож чого би нам на два села не гуляти? Разом веселіше!

Довкола вже зібрався натовп з хлопців і дівчат.

 - Плачу за гостину відкупне та чекаємо наступної неділі до нас у гості! Га? Згода?!

 - А най буде! Такі сміливі легіні нам не завадять, вірно кажу?! – подав голос кремезний хлопець. – А наступної неділі вже я до ваших дівчат позалицяюсь!

Його підтримали сміхом і вигуками.

Все закрутилося, завертілось, «Метелиця», «Перепілка», «Увиванець» музики знай грали, наші хлопці намагалися перетанцювати Дубівцівських, Орест перестрів свою дівчину і увивався коло неї.

Не годилося мені ще рік танцювати, та задля справи… гребінь холодив ногу крізь кишеню – Марійка була зі мною. Присяглась, що з моєї волі не вийде, тільки так узяв.

Саламахи тут не було, що й не дивно – адже не молодих літ. Дівчата й парубки засміяли б. Козак-одинак…свататись ще може, а на гуляння вже зась.

Я скористався перепочинком і сів на колоду віддалік. «Кров його чую» просичала сестра мені на вухо – ніби холодним вітром подуло.

- Де? – спитав тихо.

- Серед танцю вчула… не він, але кров… Дівкою пахне!

- В нього сестра є, Грицько казав. Може, вона?

- Пусти мене, я знайду!..

- Є ні, чекай. Я тобі дівку губити не дам. Обіцяв тобі кривдника твого, а не сім'ю його.

-  Я голодна! Нехай спершу за сестрою поплаче! Вип'ю її крові, його сльозами вмиюсь, наберусь сили, уві сні його задушу!

- Хочеш навіки нявкою залишитись? А його не здолаєш, він характерник – осиковий кілок тобі в груди заб'є! Голод тебе точитиме, кілок в грудях палитиме, в землі сирій гнитимеш, мене погубиш… він сильніший за нас.

Марійка тихо завила.

- Цить! Спробую його сестру знайти – щось взнаю за нього. Вкажеш мені, котра.

Але не встиг піднятися, як лукавий голосок завів коло мене пісню:

 - Ой, що то за легінь, як зветься?

   Що до мене гарно сміється!

   Я б йому робити не дала, не дала

   Тільки для красоньки тримала!

Невисока чорнява дівчина стояла коло мене і сміялась, виблискуючи рівнесенькими зубами.

 - Ой що за дівчина, як ружа? – спитався й сам, підіймаючись. Дівчина й справді ладна.