Розділ 14

Найгірше було втримати сестру. Вона, як і я, знала, де тепер шукати свого кривдника. І лютий висмоктуючий голод, що жере всіляку нежить, мучив її сильніше. Марічка спала з сили, коли рятувала мене від русалок, а годувати її знов я боявся. Коли-не-коли проводив гребнем по волоссю, лиш щоб не чіпала тих, хто поруч. Назар, Оксана з Юрком, сини Назара – надто людно було довкола, я повсякчас боявся не втримати сестру – адже вона присягала не чіпати лише своєї родини.

Тож я приглядався, де знайти інше житло. Найкраще – щоб нікого поруч не було – ні дітей, ні молодих. Старші нявок не приваблюють – кров не гаряча, очі не видющі…

Прислужився випадок. Якраз я поночі вертався з корчми. Де ще дізнатися все про всіх – і питати нічого не треба, сиди й слухай. До того ж, старий Назар послав сюди шукати Остапа – старшого сина. У Назара в хаті був війт, і не просто так – хотів старшу дочку віддати. А Остап втік, десь милувався з коханою дівчиною, в корчмі й духу його не було. Тож я просто сидів, бавив час, даючи його закоханим.

А повертався вже, як добре сутеніло і спочатку навіть не звернув уваги на напівздушений скрик – ніби комусь затисли рота долонею. Та за кілька кроків обернувся і роззирнувся. Біля плоту хтось вовтузився, боровся… я повернувся і пішов на звук. Пара, що притискалась одне до одного під стіною корчми, була дивною. Своїй дочці Хаїм нізащо не дозволив би таким чином годити гостям. Я раптом второпав, що ніхто нікому й не годив, і, вхопивши чоловіка за плече, різко шарпонув до себе. Той не чекав і, з махнувши руками, заточився.

- Хто?! – прогарчав, - Хто до тебе, курва, ще ходить?! – Обернувся різко на жінку, що закривала руками спущену з плеч сорочку і замахнувся.

 - А я не по неї. Я по тебе прийшов, - видушив з себе, перехопивши його руку і відчуваючи, як з середини підіймається сліпа лють, застилає очі, плутає слова, перетворюючи їх в шипіння. Це ж і Марічку той зайда так перестрів! Це ж і вона відбитися не могла!

 - Не знаю тебе! А це – жона моя! – вирвати руку йому сил бракувало, і в нахабному досі голосі вже вчувався страх.

 - Брехня! Не жона я тобі, ізувере! – раптом хрипко озвалася жінка. Я думав, втекла вже. – Брат тобі не пробачить, на тім світі у пеклі горітимеш!

 - Я вже бачив, що то не Соломаха – нападник стояв на колінах і скавулів з вивернутою назад рукою і вже майже чувся тріск кісток.

 - Ходім до панотця, певно не спить ще, нехай скаже, чи жона чи ні, - запропонував. Звісно, простіше було зайти в корчму, та панотця селяни бояться більше. А що не вінчаний чоловік – було зрозуміло, хто ж свою жону ганьбитиме під плотом?

Штовхнув на землю і обернувся до жінки.

 - Ходімо, проведу. Видко, тут поночі самій ходити не варто.

 - Спаси тебе Боже, - озвалася, схлипнувши. – Я недалеко живу.

Нездалий залицяльник якраз на карачках дістався до корчми і шуснув у двері.

 - Ходімо, - заквапилась, - він зараз щось збреше, обмовить… пияки кинуться…

Могло бути. Я в цьому селі зайда, мене слухати не стануть. Ми обминули корчму, зійшли з дороги межи дворами і за якийсь час йшли городами.

- Дякую тобі, - сказала жінка, коли ми зупинились неподалік її хати.

- У вікнах було темно, не світилося.

- Ти сама живеш? – раптом прийшло мені в голову.

- Пса покличу, - сказала і відступила від мене.

- Я не займаю тебе. Просто той з корчми – він же й сюди прийти може?

- Я замкнусь. І пса випущу. Не зачепить.

Обернулась і майнула до хати. Отворила двері і швидко зникла.

Через якийсь час у вікні затеплилось світло. Я похитав головою. Пса було не чути. Навіжена. Вже як такого переслідувача має, то мала б і пильнуватися краще.

Подумав і вийняв з кишені гребінь. Провів рукою.

 - Марійко…

Ледь видна прозора тінь зіткалася коло плота. Я поклав гребінь на траву. Тінь зітхнула.

- Подивишся?

Великі очі глянули на мене з докором. Бліді вуста скривилися.

- Марічко… не можу тебе до нього пустити. Погубить він. Почекай, озирнуся, подивлюся що й до чого. Наш буде, ніде не дінеться.

- Що я тут маю робити?

- Подивишся, чи той чоловік знов сюди не прийде. В неї жодної охорони…

- Там пес під порогом спить, - стенула плічком. – Чого я маю за нею дивитися? Вподобав?

- Бо я хочу знати, що тут робиться. І що то за пес, що не гарчить…

- Ярчук. Свого в тобі вчув. А от мене як вчує…

- Завтра заберу гребінь. А що сєї ночі буде, хочу знати. Помагай мені, сестро, як я тобі.

- Слухаю, братчику…