Розділ 12

Вони вночі до вас прийдуть

Усі сльозинки зберуть до одної…

Як трунок їх собі наллють

По венах пустять замість крові!

                     RAMМSTЕIN «Mеin Herz Brennt»

https://www.youtube.com/watch?v=_m_Fpl09-5w

Віз звично скрипів, підскакуючи на горбах. Курява від дороги липла  до спітнілого тіла, спека заливала потом чоло. По обидва боки від дороги буяли трави, в них оглушливо сюрчали коники, гуділи джмелі і чулося медом. Пил скрипів на зубах, осідав на волоссі, ліз в очі.

 - Нехай лиш доїдемо до отої черешні, - станемо перепочити, - махнув батогом Назар і витер чоло.

Я їхав з ними вже три дні. Родина чумакувала, а тепер відділилася від обозу і поверталася до власного обійстя. Назар і його два сини займалися цією справою не вперше, а цього разу з ними їхали й майбутні родичі – наречений доньки Назара з молодшим братом. Я напросився до них під'їхати до Вишнівки – їхнього села. Допомагав чим міг – гледів за волами, пильнував вночі…

Навіщо мені та Вишнівка – і сам не знав. Та рано чи пізно мене мало привести. Це чули і я, і Марічка.

Ночувати спинилися там, де дорога звертала до річки. Випрягли воли, розвели багаття і Назар заходився варити куліш. Я зголосився напоїти волів, та й скупати. Гадав, як трохи змити з них піт і порох – менше вдень ґедзі дошкулятимуть.

Мені ніхто не перечив, хлопці повлягалися на траву, хтось один заходився майструвати з вербової лози вудку…

Я узяв відро і пішов. Берег тут був низький, багнистий – видко, часто ганяли худобу. Воли самі зайшли у воду і жадібно пили, пофоркуючи. Я почекав трохи, а далі зачерпнув відром і вилив воду найближчому на спину. Він покосився на мене карим оком і нахилив рогату голову.

Поки мив волів, й сам не проти був скупатися. Виполоскав як міг сорочку й штани, відійшов вище по течії і пірнув у воду. Прозора й чиста, без жодної хвилі, вона наче обійняла замучене спекою тіло. Ніби ніжні руки гладили плечі, спину… шовковисті трави обвили – і відпустили… Наплававшись до втоми, я вийшов на берег, стріпуючи волоссям. Та враз ніби прохолодна хвиля наздогнала, прилинула до спини:

-  Куди ж ти, легіню? Не поспішай… - тонкі руки обвили живіт, ковзнули по грудях. Мокрі коси прилипали до рук, сковуючи рухи…

Коли обертався – вже розумів, кого побачу. Та русалок виявилось багато. З десять точно, невже так швидко вчули?

- Потанцюй з нами, красеню, подивись на нас – яка краща?! – неживі дівчата взялися за руки, закружляли довкола мене у швидкому танку. Сині губи відкривали у посмішці гострі зуби, пусті очі блищали білим, мокрі сорочки прилипали до голих тіл, окреслюючи принади. Танцюючи, все ближче тягнули до води.

-  Зачекайте, красуні! – голосно крикнув, - маю для вас подарунок!

-  Дарунок? Дарунок, дарунок… - заплескали русалки у мокрі долоні. - Який дарунок, скажи!

-  А гребінь коси чесати, хто найдовшу косу має? Тій першій віддам!

-  Я! Я довгу косу маю! Дивись – золота, дивись – зелена, - наперебій вигукували, - мені першій дай!

-  Пустіть, дівчата, до одягу – віддам!

Гребінь справді був в кишені. Гребінь – і Марічка з ним.

-  А ну геть від мого брата! – вискочила з нього, ледве торкнувся. – Він не про вас!! Геть! Геть!!

Я тим часом схопив одяг і чимдуж кинувся від берега, доки спантеличені русалки не оговтались.

 -  Лови його! – почулись голоси, та я вже був далеко. Свиснув, кличучи волів та як був, до гурту.

Гребінь стискав в руці і він знову схолоднів, ледве Марійка повернулась.

- Не видерли тобі коси? – спитав, погладжуючи гладку деревину.

- Не видерли, втекла… От не думала, що колись буду тебе боронити! Бевзь бевзем ти, братику. Хіба можна так самому, хіба не вчув, що вони там…

- Не вчув. Добре, що ти була…

Коли повернувся, від багаття вже долинав запах їжі. Остап встиг зловити кілька карасів і тепер чистив їх неподалік.

- Моторний ти парубок, Сербине, - сказав Назар, помішуючи у казані, доки я робив розпірки з гілок, аби повісити сушитися сорочку – штани я таки одягнув мокрі. І не поза хлопців – а із-за Марічки. - Роботи не цураєшся, плечі он які. А залишайся з нами – знайдемо тобі у Вишнівці дівчину, оженимо – будеш ґаздувати. Ти ж не від гарного життя отак собою шибаєш?

- Хто ж за голого-босого піде, - буркнув собі під ніс Юрась, ревнуючи до майбутнього тестя.

- Правду каже, от візьмемо тебе наступного року чумакувати, га?

- Побачимо, - усміхнувся. – От як ваше село направду настільки файне… Довго ще куліш чекати, дядьку Назаре? Аж живіт підводить…

- Треба трохи терпцю мати, - поважно відказав Назар, кришачи у казан часник і цибулю.

Після вечері всі пожвавішали. Посипались сміх, жарти. Найбільше чіпляли Юрка, що був наймолодшим. Дочка Назара, судячи з усього, була дівчина з крутою вдачею і тримала майбутнього нареченого у кулаці.