Розділ 8

Вони вночі до вас прийдуть –

Перевертні, злі духи, біси…

Із підземелля, де живуть

Під ковдри вам вони полізуть…

RAMМSTЕIN «Mеin Herz Brennt»

https://www.youtube.com/watch?v=_m_Fpl09-5w

Василеві я нічого не сказав. Він прийшов наступного дня, з подарунками від родини. Марійка вже лежала у великій хаті, обмита, перебрана. І наче сліду не було від тої страшної ночі, коли я помагав матері вимити хату, спалити ту постіль – на ній би й так ніхто не став спати.

Марійчин син лежав у люльці, сповитий і нагодований.

Для чого нівечити і так вражену горем душу? Я бачив того козака, Василькові проти него і близько не стати. Не вберіг сестру, то тепер буду вдруге сиротити дитину? Досить і того, що я знаю Марійчиного кривдника.

Родині того відати не потрібно.

За три дні Марійку поховали, а на шостий день прийшла наша родина. Тих, що вродились без хисту, у мольфарів сім'єю вважати не заведено. Воно й на краще – менше люди судитимуть, легше життя таким дітям влаштувати, як ніхто не знає, з ким водиться. Марійка як сонечко була, а й її парубки минали поза мене і матері.

Не знаю, чи вважався тепер я частиною тої сім'ї, та підтримати матір у горі родина прийшла. Вона була своя. Вуйко, материні сестри з дітьми, далека родина аж з Вільхівки, їх дочка… Прабаби вже не було, не жила. Головував над родиною вуйко.

Всі мовчки посідали в хаті. Старші – коло столу, молодші – по лавках і хто де притулився. Батько лишався в хаті, але осторонь.

 - Ти підеш чи я? – спитав вуйко у матері. Та мовчки похитала головою.

 - Гаразд.

Він встав і важкою ходою пішов у хату, де сестра жила з Васильком. Не ззуваючись ліг на її ліжко і розкинув руки. Решта лишилась сидіти за столом. Родичі побрали одне одного за руки, але не колом, а змієм, протисолонь. Молодші підходили до старших, ставали за ними.

Звідки пішов цей звичай, не знаю. Та читали звичайні церковні молитви – «Отче наш», «Богородице»… кожен казав по слову, починаючи зі старшого, а потім по колу, хто кого за руку тримав. Коли молитва обривалася на «хвості»- тому, хто був останній – продовжував перший і так доти, доки кінець молитви не співпав із «хвостом».

-  Амінь! – низьким голосом сказав вуйко, відкрив очі, і підвівся з ліжка.

 Родичі повідпускали руки, порозходились по старих місцях… Мати зітхнула і принесла пригощення. Ми з батьком і Васильком без слова допомагали.

Родичі поїли, почали говорити. Запитували про малого, і мати винесла його з світлиці показати і поклала вуйкові на руки. Я затамував подих.

Вуйко дивився примружившись, і всі завмерли. Я спостеріг, як деякі з родини теж мружились, вдивляючись – бачити міг багато хто, та найсильніший зір мав вуйко.

 - Сильний хист в цього малого, - здивовано сказав. – Через покоління твій дар обернувся, Зено. Чи, може, Сербинів перейшов…

Мати вражено зітхнула, батько спохмурнів, а мені прийшло на гадку, що, мабуть, недарма про Марійчиного кривдника казали, що він характерник… і може, то не лише нашої родини дар.

- Що ж до душі дочки твоєї… чується ще, що поряд. До сорока днів стережіться. Світло у малого сильне, його всяка нечисть яскраво бачить…