Розділ 7

Агата

Оскар був у моїх руках. Його відверті погляди, відкритий рот і вражений вигляд свідчили, що він потрапив на гачок.

Не пройшло й півгодини, як він делікатно (відмітьте, дуже делікатно!) постукав у мої двері і, дочекавшись дозволу, зайшов у мою кімнату.

- Я готовий, - сказав він мені.

«О, так, - подумала я, - ти точно вже готовий!». А сама мило посміхнулася, схопилася на ноги і відповіла:

- Так, тоді ходімте, я хотіла б, щоб ви показали й розказали мені, в чому полягатиме моя робота.

Ми пішли по коридору, і Оскар почав уводити мене в курс справи (до речі, дуже спокійно й толково, коли він не кричить, з ним можна мати справу):

- Нетіє Агато, те, що я вам розкажу, повинно залишатися в таємниці. Тому я попрошу вас дати клятву на крові. Це одна з моїх умов.

Я задумалась. Якщо те, що він мені розповість, стосується замку, тоді я не зможу розказати про нього нетові Еврару. А мені так хотілося похвалитися йому, що я знайшла рідкісний артефакт! З іншого боку, якщо я не дам клятви, то Оскар достатньо норовистий, щоб впертися й знову повернутися до своїх сцен з криками та лайкою.

- Добре, - погодилась я.

Чоловік провів мене в якусь кімнату, яка слугувала, певно, йому кабінетом. Тут стояв письмовий стіл, закиданий стосами списаних паперів. На кількох я побачила знайомі схеми артефактів. Книжкова шафа й настінні полиці були забиті різноманітними книгами, навіть на підлозі під стінами висилися стоси книг. Стояв диван і пара крісел.

Оскар пройшов до однієї з полиць, дістав кришталеву чашу і флакон з якоюсь рідиною. Налив рідину в чашу на столі, взяв ніж для паперу, який лежав тут же, і зробив надріз на вказівному пальці. Краплина крові впала в рідину й, розплившись по поверхні, зникла.

- Ваша черга, нетіє Агато, - сказав він мені серйозно, простягаючи ніж.

Я зробила те ж саме, як тільки моя кров упала в рідину, вона на мить забурлила і засяяла блакитним сяйвом, а потім знову заспокоїлася.

- Покляніться, нетіє Агато, що ви нікому не розкажете те, про що почуєте від мене, волею чи неволею, з примусу чи за власним бажанням.

- Клянусь! – промовила я.

Оскар взяв чашу і, трохи відпивши, простягнув мені, я ковтнула рідину і зрозуміла, що це вино, магічно зачароване на типові ритуали, такі, наприклад, як зараз, - клятву на крові.

Все, наш договір було скріплено. Навіть якщо б я дуже захотіла, я б не змогла відкрити нікому інформації, яку розповість мені Оскар. Навіть спроби зробити це можуть призвести до смерті.

- Сідайте, - кивнув він мені на диван, сам сів у крісло і почав розповідати. – Агато, можна я буду звертатися до вас без «нетії»? Це мене дратує.

- Так, - кивнула я, - тоді й я буду називати вас просто Оскаром. Тим паче, це гарно вписується в нашу легенду про наречених.

Чоловік пильно зиркнув на мене, але нічого не сказав, лише кивнув і продовжив:

- Так от, Агато, я хочу зізнатися вам, що я – король Стерантіону.

Він замовк. А я отетеріла. Що він говорить? Король Стерантіону – це Його Величність король Стефан, який і зараз править нашою країною, чудово живе й процвітає. Оскар божевільний? Я придивилася пильніше, намагаючись вловити в його очах проблиски безумства.

- Так, я знаю, про що ви зараз думаєте, - зітхнув він. – Цей чоловік, мабуть, божевільний, якщо говорить такі шалені речі. Але це правда.

Я насмілилася обережно запитати:

- А як же король Стефан? Він же наш король, чи не правда? – я пам’ятала, що з душевнохворими треба розмовляти тихо й спокійно, не дратуючи їх.

- Це самозванець, який силою й обманом захопив трон і зайняв моє місце, - пояснив Оскар.

Я відчула в його словах ненависть і лють. Скосила очі на двері і почала згадувати, чи замикав Оскар двері ключем, чи просто прикрив. Якщо буде потрібно, я змогла б вискочити з кабінету, бо його безумство починало мене всерйоз лякати.

- Просто вислухайте, Агато. А потім робіть висновки.

І Оскар розповів мені дивну історію, яка вразила мене до глибини душі, і яку, на жаль, нікому не могла розповісти, бо дала клятву на крові.

Історія Оскара

- Мене, Агато, і справді звуть, вірніше, колись звали Стефан. Ви ж, мабуть, знаєте повне ім’я й титул короля, яке звучить, як Стефан Оскар Арітанський володар Стерантіонських земель.

Це справді було так, я кивнула. І вже зрозуміла, куди клонить цей чоловік.

- Стефан забрав моє справжнє ім’я і залишив мені Оскара, аби принизити мене ще більше, щоб я пам’ятав увесь залишок мого життя, ким я був і ким став.

Оскар стиснув кулаки, згадуючи короля Стефана, але взяв себе в руки й продовжив:

- Я правив Стерантіоном так собі. Все виконували мої радники й приближені до трону. В королівському палаці і в державі панував впорядкований хаос. Це зараз, озираючись на роки свого правління, я можу тверезо й ясно оцінити всю недалекість, ницість, навіть мерзотність свого владарювання. Найменші мої бажання й забаганки виконувалися миттєво, аби я тільки не ліз у справи управління королівством. Королівство існувало окремо, а я окремо. Ні-ні, мені подобалося сидіти на троні, вершити долі людей, брати участь в урочистих балах, прийомах, але це швидко набридало. Мені приносили на підпис якісь нудні папери, і я підмахував їх, не дивлячись. У мене було все – золото, жінки, шикарні резиденції й палаци...