Наказ 009 Я трагедія

6 років тому… 

Сектор Адаптації проєкту «Потік».

Запис з камери інтерфейсу піддослідного номер 05. Тліючий.

День 495

Женев'єві дозволили провести останню ніч у компанії її підопічного. Вона так і не змогла заснути, все дивлячись на нього. Коли на годиннику було 11 ранку, двері в кімнату відчинилися. Керівник сектора увійшов усередину в компанії інших учених та охоронців.

— Доброго ранку, пані Роуз. Бачу, ви задоволені моїм прощальним подарунком, але, на жаль… Час вийшов.

— Навіщо він вам? — крикнула в сльозах Женев'єва.

— Тліючий? Ні, ви не зрозуміли. Я прийшов за вами, пані Роуз.

— Що?

— Вона має право знати.

— Ви як завжди солідарні, професоре Ханн. Ну добре, — посміхнувся керівник і, перенісши стілець, присів навпроти ліжка. — Женев'єво… Як ви знаєте, весь наш сектор існує тільки з однією метою — підготовка керуючого складу «Потоку». Армад-лідери вже зайняли свої місця, залишилася лише… п'ята армада. Тліючий уперся.

— І що тепер, вбити його?

— Навіщо таке варварство?

— Але хіба він не був заміною?

— На жаль... Ще один виявився непридатним. Моє терпіння не безмежне… — Тліючий продовжував мовчати, ігноруючи погляд Професора. — Раз ти не хочеш підкорятися, Нуль-П'ятий, нам доведеться додати тобі мотивації. Ми підключимо вас, Женев'єво.

— Я? Зачекайте… Але як?

— Не роби таке здивоване обличчя, Роуз. Ти завжди була лише слухняною лялькою. У лабораторії чи на борту командного дрона — суті це не змінить.

— Я не...

— Ти будеш підкорятися! Адже мої накази… Віддаватиме він! — вказав на хлопця. — І не дивися на мене так, Тліючий. Якщо продовжиш мене ігнорувати, то з твоєю дорогою Женев'євою… Ти ж розумієш... Пташко? — Тліючий кивнув у відповідь.

— Чудовисько…

— Ну ж бо, пані Роуз! Будьте практичною. Хіба я не забороняв будь-яке зближення з піддослідними? Ані ви, ані я й подумати не могли, що порушення цього правила поставить крапку в нашому проєкті.

Хлопець вороже подивився на керівника.

— Увести...

Схопивши Женев'єву, охоронці виволокли її з кімнати, а слідом вийшли й інші, залишивши керівника наодинці з Тліючим. Він підійшов до нього, присівши навпочіпки.

— Нуль-П'ятий, ти вже достатньо дорослий. Ця жінка більше не зможе бути з тобою, як раніше. Але я не відніму вашої дружби. Якщо будете обоє добре поводитися, робити те, що кажу… У вільний час можете побути разом. Це буде тільки ваш день. Обіцяю. Згода?

— Що ти хочеш?

— Ти знаєш, пташко. Виконуй свою роль. Без питань! Без зволікань! Інші твої друзі теж будуть раді тебе бачити. Зможеш розмовляти з ними всередині Мережі в будь-який час. А тепер відпочивай, я скоро повернуся.

День 500

Запис з камери інтерфейсу піддослідного номер 05. Тліючий.

— Стук-стук? — керівник увійшов усередину кімнати рано-вранці. — Прокидайся, пташко. Нас чекає захопливий день.

Зійшовши разом у величезний ангар, перед хлопцем постали десять великих командних дронів, які частково імітували старі імперські штурмові гелікоптери.

Звичний гвинт був замінений на електромагніти. Два великих кільця ширяли по обидва боки фюзеляжу кожного з дронів. Кабіна одного з них була відчинена в очікуванні свого «пілота».

— Професоре Рейнгарт, усе готово! — крикнув один із працівників, підвозячи спеціальну каталку, на якій лежала Женев'єва.

Тліючий завмер від страху. Але керівник із посмішкою підвів його ближче.

— Дивись, моя пташко, з нею все добре, як і обіцяв.

— Женев'єва, ще… Женев'єва?

— Ну звісно! Не звертай уваги на ту штуку в неї на голові, це просто консоль керування. Вона трохи навантажила її мозок, але нічого, за пару годин звикне, — присів навпроти хлопця і взяв за плечі. — Ваш зв'язок важливий. Розумієш? Усе це без ваших бажань і почуттів — лише металобрухт. Хіба це не чудово?

— Рада Князівства не схвалила б цей експеримент, — підійшов професор Ханн.

— Якби я слухав цих занозистих старих, увесь «Потік» досі залишався б купою сміття, — підвівшись, із посмішкою ляснув друга по спині. — Так навіть цікавіше.

— Ох, дограєшся…

«Запис перервано або дані пошкоджено»… «Відео відновлено»

— Дивовижно... Дивовижно! Синхронізуй! — передав по рації одному з операторів керівник.

Тліючий, стоячи поруч, спостерігав, як Женев'єву поміщають у дрон.

Чотири лопаті, що прикріплювалися до носа машини, склалися, мов крила, закривши кабіну пілота.

— Усе працює... Усі слухняні... Нуль-П'ятий? Ось, одягни на голову, — передав йому прилад, чимось схожий на металевий обруч. — За його допомогою ти будеш підключений до Мережі й зможеш віддавати накази, зрозумів?

— Так...

— Не забувай, пташко моя: порушиш наказ або зробиш те, чого я не хочу… Її мізки згорять, — вказав на командний дрон Женев'єви. — Зрозумів?

— Так...

— Те саме стосується й решти армад-лідерів, — передав по рації іншим піддослідним, які перебували в командних дронах. — А ти, Нуль-П'ятий, слухай уважно: будеш поза дронами віддавати накази з безпечного місця. Якщо я скажу взяти під контроль увесь «Потік», ти зробиш це! Зрозумів?

— Так...

— Навіть якщо інші люди або армад-лідери будуть проти. Ти зробиш це!

— Так…

— От і чудово! Покажемо Імперії, чого ми з тобою варті! Так, твій інтерфейс підключено до Мережі, — узяв планшет у руки. — Перевіримо… Тліючий, віддай наказ Палаючій… Першій армаді — зайняти оборону на вказаній точці.

— Армад-лідер 01. Наказ: зайняти оборону.

— Ага... — пролунав пихатий дівочий голос.

— Ну як? — запитав керівник в оператора.

— Аналізую... Працює неперевершено, Професоре. Відгук миттєвий. Дрони-офіцери всередині кожного з'єднання теж справляються.

— Знати б, який буде відгук у бойових умовах…

— Дати наказ усьому «Потоку»?

— Чому б ні? Тліючий, займи оборону комплексу... І запам'ятай! Координати ми завжди відправляємо особисто. Тобі важливо лише передати суть завдання. Ручне керування — тільки в надзвичайній ситуації, зрозумів?