Наказ 004 Я змова

Ближче до полудня наступного дня Соня та Алесс вирушили за вказаною в листі адресою. Таксі зупинилося в сусідньому районі біля розкішного особняка з вивіскою «Nymphe Blessée».

Зайшовши у двір, юнак постукав у масивні двері. Невдовзі на порозі з'явився літній чоловік, який поставою нагадував дворецького давніх часів.

— Ласкаво просимо до готелю «Поранена Німфа». Чим можу допомогти?

Алесс передав йому невелику записку з конверта. Дворецький тривожно змінився в обличчі й непомітно кивнув, проводячи гостей на другий поверх.

На розкішному чорному кріслі біля великого каміна читала книжку жінка років сорока. Її вогненно-руде волосся, укладене в нині «вульгарному» імперському стилі, ідеальна постава та витримані манери з першого погляду видавали колишню дворянку.

Мигцем глянувши на гостей, вона неспішно відклала книжку й зі стриманою усмішкою підійшла ближче.

— Доброго ранку, пані Монте.

— Професор Рейнгарт прихильно відгукувався про вас, юначе, — вона подала йому руку. — Алесс, правильно?

— У вашому саду дивовижний розарій, — пригадуючи на ходу уроки етикету, він ледь помітно торкнувся губами її ручки.

— Для вас, юначе, просто Амелі, — розцвіла жінка. — Ох, як шкода, що не в моїх силах показати вам його красу колишніх часів... Хіба що завітаєте до мене під час вечірньої прогулянки — тоді разом насолодимося його фотографіями?

— Звичайно.

Немов навмисно ігноруючи уже розлючену Соню, Амелі зробила витончений реверанс, вітаючи принцесу.

— Ох, іноді мені здається, Алессе, — вона провела юнака до дивана, — що революція своїм огидним єством здатна спотворити навіть найпрекрасніші речі.

— Професор сказав, ви зможете допомогти нам підготуватися до вечора?

— І не тільки... — усміхнулася господиня дому, сідаючи поруч із хлопцем. — Наша спільна справа вимагає зусиль, хоробрості та терпіння. Усе заради майбутнього... Майбутнього нашої великої Імперії. Можу запропонувати вам чашечку чаю?

— Із задоволенням, Амелі.

— Який ввічливий юнак! Вам пощастило з лицарем, пані... «Соню».

— Нам краще не затримуватися, Лессі. Події набули занадто... небезпечного характеру.

Схоже, змагаючись за лідерство в бесіді, Соня спробувала вирвати хлопця з довгих, занудних розмов, які набридали їй ще з дитинства. Проте господиня дому швидко придушила це «повстання», запропонувавши принцесі пройти з її покоївками.

Сама ж Амелі особисто провела юнака до сусідньої кімнати й почала витончено діставати вбрання з шафи, відкладаючи річ за річчю.

— Пані Амелі, хіба не краще було б вам підібрати сукню для Соні? А я б довірився вашому дворецькому.

— У цьому немає найменшої потреби. Її змалку навчали тонкощів відповідності моменту. Якщо цій юній дівчині судилося правити цілою імперією, з гардеробом вона як-не-будь упорається. Ні, це теж не підійде... Густав мені трохи розповів про ваше життя, Алессе, — з легкою усмішкою обернулася жінка. — Тому я тут, щоб ви мали вигляд, належний новому статусу.

— Професор зазвичай не любить говорити про мене. Ви з ним давно знайомі?

— Не довше, ніж існує ця... «Республіка». Від нього я отримала запрошення на «Останнє Чаювання». Зізнаюся, після краху довкола панував такий жах... Важко довіряти навіть тим, з ким ще вчора мило розмовляв в імперському саду.

— Тоді вам варто триматися від нас подалі.

— Як мило з вашого боку, Алессе, але я не така важлива постать. Маєток — це все, що залишилося від колишньої величі дому Монте. О... Те, що треба! Ну ж бо, мій друже, хутко за ширму!

Поки юнак переодягався, леді Амелі присіла на диван і розкрила віяло.

— На щастя, революціонери виявилися вельми прагматичними. За вкрай непристойний внесок у скарбницю нової республіки та добровільну відмову від титулу мені дозволили відкрити своє маленьке підприємство. Ох, але знали б ви, Алессе, як я тужу за тими часами. Жити в страху день у день — це так... так... Утім, могло бути й гірше.

Хлопець вийшов з-за ширми, вбраний у більш традиційний стиль: біла вільна сорочка, заправлена в чорні звужені штани з високою талією, та чорна шийна хустка.

— Ох, як вам личить! — закривши віяло, леді Амелі підійшла до нього, уважно оглядаючи й поправляючи комір. — Звісно, у наш час подібний образ виглядає трохи химерно. У моді суворі мундири. Але які ж вони безглузді без імперських регалій...

— Може, вдягнути щось простіше?

— Ні в якому разі! — хитро усміхнулася Амелі, торкнувшись складеним віялом кінчика його носа. — Цього дивного вечора ми обидва зможемо повернутися в прекрасні дні правління імператора. Якщо Густав правий, дуже скоро вони настануть знову. Що ж, час провідати вашу супутницю.

Соня, перебравши безліч суконь, зупинила свій вибір на досить простому варіанті ніжно-блакитного кольору. Коли вона повернулася до вітальні, на неї вже чекали.

— Хм... яЯкий цікавий вибір, чи не так, Алессе?

— Тобі личить, Соню.

— Не впевнена... — сумнівалася дівчина. — Відвикла я від такого одягу. Почуваюся лялькою на полиці.

— Відкиньте сумніви, моя принцесо. Уперше я одягла цю сукню якраз за рік до вашого народження, коли квітка моєї юності ще остаточно не згасла. Ось побачите, цей стиль ще повернеться в моду. Кожна дівчина в нашій країні знатиме, якому крою ви віддали перевагу для першого виходу в світ як майбутня імператриця.

— Невже...

— Ваш трохи по-дитячому наївний образ, мов юний бутон, розквітне на наших очах, додаючи свіжості та знаменуючи переродження країни. Що ж, гадаю, вам варто дати трохи часу на відпочинок. О п'ятій годині ми маніфестуємо свою присутність на пірсі.

Залишивши вітальню, леді Амелі пішла у своїх справах. Відчуваючи ніяковість від товариства дворянки, Соня не знала, куди себе подіти, але раптом запримітила на підлозі дошку з шашками й запропонувала Алессу зіграти.

Після кількох партій дворецький провів їх до авто леді Монте. У дорозі графиня поводилася напрочуд стримано, майже не звертаючи уваги на пару.