Глава 22. Тільки не кажи мені, що він той самий…

Я відвела погляд першою, знову зніяковівши. Перед очима постійно стояли його повідомлення. І його світлина. Чому ж я одразу не зрозуміла, що це одна й та сама людина? Мені здається, що навіть Грейс здогадалася б, побачивши його татуювання.

Коли заняття закінчилося, я швидко зібрала речі й утекла, щоб не зіткнутися з Джейком. Мені потрібно було перевести подих і подумати.

Занять сьогодні було небагато, тож я цілком встигала й із мамою побачитися на обід. Я вже майже відчула полегшення від думки, що зможу на кілька годин сховатися в маминій турботі, гарячому супі й її безкінечних розпитуваннях про навчання, аж раптом телефон завібрував.

Мама:

«Люба, у мене з’явилися справи, перенесімо зустріч на вечерю? Десь на сьому?»

Я швидко надрукувала:

«Добре».

Це навіть на краще. Мені треба було трохи побути наодинці й усе обміркувати. Джейк справді лякав, і я не збиралася йти з ним на зустріч. Він говорив дивні речі. Тож краще його уникати й, за потреби, звернутися до поліції.

Тож додому я пішла разом із Грейс, щойно закінчилися останні заняття. Джейка я вперто уникала й сідала якнайдалі, щоб його записки до мене не долітали.

Я просто не хочу вплутуватися в дивну історію з вродливим хлопцем, який надто вже вчасно з’явився одночасно з повідомленнями від переслідувача.

— Тебе шукав Джейк, — сказала Грейс, запихаючи до рота пончик.

— Знаю, — відповіла я.

— А ти його уникала, — докірливо зауважила вона, ніби я вчинила моральний злочин проти всієї жіночої частини кампусу.

От і розірвали б його на сувеніри. Сподіваюся, за мене не стануть битися через хлопця, який мене зовсім не цікавив. Мабуть. Ну, може, трохи…

— Знаю! — трохи різкіше, ніж варто було, відповіла я.

Грейс зупинилася посеред кухні й цмокнула язиком.

— Та годі тобі… він же чудовий хлопець! — мало не вигукнула вона. — Сходи з ним на побачення. Тим більше вся наша група вже говорить, що ви зустрічаєтеся.

Я закотила очі.

— О, чудово. Я ще й слова не встигла як слід сказати людині, а мене вже подумки видали за нього заміж?

— Заміж — не знаю, — задумливо протягнула Грейс, відкусивши ще шмат пончика. — Але в лежачому положенні вас уже точно хтось уявив.

— Грейс!

Вона тихенько захихотіла.

— Ти не розумієш, — пробурмотіла я.

— То поясни.

Я на мить замислилася.

Пояснити? Як? Сказати: «Привіт, Грейс, тут така річ — мені пише невідомий дивак, який знає мій номер, стежить за мною і, можливо, водночас є найпопулярнішим хлопцем університету»?

Та вона або вирішить, що я передивилася трилерів, або почне радіти ще більше. У неї взагалі лякаюче широке уявлення про романтику.

— Тільки не кажи мені, що він той самий… — Грейс прикрила рот долонями.