Глава 20. В тебе є хлопець, який заважає тобі відповісти?

На вечерю?

Такого розвитку подій я не чекала.

Ні, тобто, якщо дивитися збоку, усе виглядало майже як сцена з романтичного фільму. Вродливий хлопець, записка, плитка шоколаду, зацікавлений погляд, а тепер ще й запрошення на вечерю. За всіма правилами я мала б знітитися, притиснути долоню до грудей, ніяково заправити пасмо волосся за вухо й подумати, що, можливо, доля все ж вирішила віддячити мені після минулих стосунків.

Але мої кляті думки займав Невідомий.

— Ой-ой, люба! Погоджуйся! — схвильовано вигукнула Грейс, явно спостерігаючи за тим романтичним дійством, що розгорталося просто переді мною. За моєї участі. — Я точно знаю, що він нікого раніше не запрошував, ти перша.

Отакої. Нічого собі яка честь.

Я поволі повернула голову до Джейка, вже складаючи в думках чемну, але рішучу відмову. І тієї ж миті він потягнувся до телефону й почав щось швидко набирати.

Серце пропустило удар.

Я ковтнула слину й нервово зім’яла папірець у руках. Джейк закінчив писати, підвів очі й подивився просто на мене.

Мій телефон завібрував.

Я завмерла.

Це він?

Ні. Не може бути. Просто не може бути, щоб Невідомий був Джейком. Він же зовсім на нього не схожий.

Ха.

Наче я взагалі знаю, який той Невідомий.

Я краєм ока глянула на екран.

Невідомий:

«Чи, може, в тебе є хлопець, який заважає тобі відповісти?»

Я підняла погляд на Джейка — і він мені підморгнув.

Дідько.

Влучність моменту — ідеальна. Запитання — теж. Усе цілком збігається із запрошенням від Джейка. У мене зараз голова розірветься від напливу думок. Чорт, не віриться, що я одразу не помітила цієї подібності.

Може… може, це й справді він?

Його руки й справді були вкриті татуюваннями. Не суцільно, як у якогось байкера з дешевого серіалу, а так, ніби кожна лінія на шкірі щось означала. І спина в нього була саме така, якою могла бути та сама спина зі світлини: велика, широка, міцна. Натренована настільки, що шрами на ній виглядали б не вадою, а частиною цілісної хижої привабливості.

На мою думку, він ідеально підходив за всіма ознаками. Було б нерозумно заперечувати очевидне.

Мене пройняло легке тремтіння.

Він трохи нахилився вперед, і я сама не зрозуміла, як теж посунулася ближче. Здавалося, він хотів щось сказати.

— То що, маєш причини мені відмовити, вродлива? — прошепотів Джейк.

Чорт. Знову збіг. Невідомий питав у мене те саме, а Джейк ніби щойно повторив це запитання, бо я не відповіла на повідомлення.

То це він писав мені від імені Невідомого? Нічого не розумію. Питати прямо — нерозважливо. А раптом це не він? Тоді я виглядатиму дивно. Ні, не дивно — безглуздо. І потім уже не відкараскаюся від такої слави.

Запитати?