Глава 13. Навіщо тобі нова сімка?

— Ти щось хотіла? — я зробила якомога невдоволеніший вираз обличчя, схрестивши руки на грудях. Хоча вже давно зрозуміла, що на Грейс це ніколи й ніяк не діяло.

Її інфантильність і легке ставлення до життя інколи лякали. Вона могла зайти до кімнати так, ніби світ — це велика вечірка, а проблеми існують десь в іншій реальності. Хоча частіше я думала, що вона просто так захищається.

Від чого… не знаю.

Не питала. Бо й у самої були свої скелети в шафі. І не один.

— Я зголодніла. — Грейс відкинула волосся з плеча й почала поправляти подушки на ліжку, ніби це її кімната. — Хочу сходити до китайської забігайлівки за рогом. Підеш зі мною?

Мій шлунок зрадницьки забурчав. Дуже голосно, адже сьогодні я лише снідала.

— Так, — скривилася я, поклавши руку на живіт. — І ще мені треба зайти до цілодобової крамниці.

— Навіщо? — Грейс здивовано оглянула мене з ніг до голови, примружившись, ніби намагалася просканувати мій мозок.

— Дещо купити.

Я навмисно повернулася до шафи, роблячи вигляд, ніби шукаю чисту білизну.

Подруга невдоволено фиркнула, бо зрозуміла, що нічого їй я казати не збираюся.

— Гаразд, мала. — Вона підвелася з ліжка й поплескала мене по плечу. — Виходимо за десять хвилин.

— Добре, — я все-таки посміхнулася їй, хоча посмішка вийшла трохи натягнутою.

Коли двері за Грейс зачинилися, я на мить завмерла посеред кімнати.

Дивне відчуття не полишало мене. Наче мене зв’язали невидимими мотузками, про які я не знала, але якимось чином відчувала їхній натяг. Ніби хтось тихо тягнув за них… і чекав.

Я швидко відвела погляд, ніби телефон міг подивитися у відповідь.

Як і домовилися, за десять хвилин я вже стояла взута, у зручному чорному спортивному костюмі, і чекала на Грейс. Нетерпляче переступала з ноги на ногу, поправляла рукав, поглядала на двері.

— Ти ж сказала десять хвилин! — гукнула я, щоб вона почула, бо, як завжди, запізнювалася.

— Біжу! — долинуло з її кімнати.

Я закотила очі й сперлася плечем об стіну, важко зітхнувши. З Грейс ці десять хвилин легко могли перетворитися на всі двадцять.

За кілька хвилин двері її кімнати нарешті відчинилися, і Грейс вилетіла в коридор, на ходу застібаючи куртку.

— Я готова! — урочисто заявила вона, ніби зовсім не змусила мене чекати. — Ходімо, поки я не померла з голоду.

Надворі вже сутеніло. Ліхтарі кидали жовте світло на мокрий асфальт, а холодне повітря допомогло трохи заспокоїтися.

Китайська забігайлівка за рогом, як завжди, пахла соєвим соусом, смаженим рисом і креветками.

— Два бокси з локшиною! — одразу вигукнула Грейс до хлопця за стійкою.

— І спрінг-роли, — додала я, відчуваючи нестерпний голод.

За хвилину ми вже стояли на тротуарі з гарячими коробками, від яких тягнувся апетитний запах швидкої їжі.

— Оце життя, — задоволено зітхнула Грейс, встромляючи палички в локшину просто на ходу.

— Спершу туди, — усміхнулася я й кивнула в бік крамниці через дорогу.

Цілодобова крамниця була майже порожня. Лише тихо гуділи холодильники, а продавець байдуже гортав щось у телефоні.

Я швидко попрямувала до невеликої стійки з мобільними аксесуарами.

— О, — протягнула Грейс за моєю спиною, коли я вхопила невеликий конверт із новою сім-карткою. — А це що таке?

— Нічого особливого. — Я намагалася не нервувати, але чомусь пальці почали тремтіти, коли я взяла упаковку й попрямувала до каси.

— Ріно… — голос Грейс став підозріло солодким. — Навіщо тобі нова сім-картка?

Любі мої, всім доброї ночі! Будь ласка, додавайте книгу до бібліотеки, відстежуйте мене, а також ставьте ваші вподобайки!) Для мене це душе важливо!))))

Буду рада вашим комментарям!