Глава 11. «Хочеш ще раз подивитися?»

— Якого біса? — я не могла відірвати погляду від повідомлення.

Це якийсь жарт? Дуже безглуздий жарт.

Я підвелася на ліжку й протерла очі. Може, мені здалося? Ні. Сповіщення не зникало. По спині повзли холодні мурашки, а всередині неприємно тремтіла тривога.

Що це таке?.. Як він знову мені написав? Він же у списку заблокованих! І звідки він знав, що я спала?

Я розгублено озирнулася, відчуваючи, як перехоплює подих.Серце в грудях ладне було вискочити. У кімнаті панував напівморок. Крізь засунуті штори просочувалося світло. Я судомно ковтнула. Здавалося, ніби хтось є всередині. Просто в моїй кімнаті.

Рінато, ти збожеволіла!

І все ж я злізла з ліжка й оглянула шафи, навіть зазирнула до ванної кімнати. Нікого не було.

Я торкнулася дверної ручки, чуючи сміх Грейс. Вона з кимось розмовляла телефоном. Може, розповісти їй, що мені знову написав цей божевільний?

Я завмерла, не наважуючись.

Прикусила губу. Ні, вона подумає, що я втратила глузд.

Я причинила двері й притулилася до них спиною. Спину вкрив холодний піт, і футболка одразу прилипла до шкіри.

Телефон усе ще був у моїй руці. Я боялася, що надійде нове повідомлення. Боялася глянути на екран. Що ще, хай йому грець, знав цей божевільний? Чи, може, він просто вгадував?

Так, саме так. Я нікого не знала в цьому місті, і навряд чи хтось знав мене. Усе це якась нісенітниця.

Телефон завібрував. У мене всередині болісно стиснулося. Я заплющила очі, а потім глянула на екран.

Невідомий: «Правильно, не треба в це втягувати Грейс».

Світ навколо ніби звузився.

Грейс.

Він написав її ім’я. У горлі пересохло так, що боляче стало ковтати. Пальці похололи.

Звідки він знає її ім’я? Вони знайомі?

Я повільно підвела очі до свого ліжка. Потім — до вікна. Штори були щільно засунуті. До нас ніхто не міг зайти, та й ніхто мене тут не знав. І точно не став би розпитувати Грейс.

Телефон знову засвітився.

Невідомий: «Ти ж не хочеш, щоб із нею щось сталося, правда?»

— Ні… — прошепотіла я сама до себе.

Серце калатало так, що, здавалося, ось-ось розірве груди. Палець затремтів, але я все ж набрала відповідь. Усе це виглядало по-справжньому лячно. Не так, як у серіалах.

Рі: «Хто ти?»

Ну ж бо… відповідай. Скажи, що це жарт! Поганий, але жарт! Скажи, благаю!

Невідомий: «Я ж казав. Той, кого не варто ігнорувати».

Це я вже зрозуміла. Екран знову спалахнув.

Невідомий: «Ти вже це зрозуміла, Ріно?»

У мене перехопило подих. Він ніби читав мої думки. Заліз у голову й оселився там. Невідомий.

Рі: «Що тобі потрібно?»

І як тебе позбутися, дідько! Позбутися назавжди, щоб ти більше не турбував мене своїми повідомленнями. Мені цього бруду вистачило з батьком. Тому я приїхала до Америки… втекла від проблем… А проблеми наздогнали мене й тут.

Нове повідомлення.

Невідомий: «Ти, Ріно».