Розділ 5. Полювання

Тіні стали більш непередбачуваними. Спершу вони лише підкрадалися до краю свідомості, відкушуючи короткі миті життя, а тепер рухалися швидше, агресивніше, як голодні створіння. Кожна затримка думки, кожна хвилина нерішучості оберталася раптовим провалом у пам’яті.

Він відчував це на собі: дрібні удари часу, які щойно здавалися несуттєвими, тепер розривали свідомість, залишаючи порожнечу. Двійник ішов поруч, мов дзеркальна тінь, уважно стежачи за кожним рухом. Вони мовчали, слова були зайвими, поки присутність Хижака відчувалася так густо, що здавалося саме повітря важке і липке.

— Його голод росте, — промовив Двійник тихо. — Кожен, хто віддає йому хвилини, робить його сильнішим.

— Тобто він не просто полює на нас, — відповів він, — ми підживлюємо його власним часом.

Вони зрозуміли, що боротьба не локальна. Хижак з’являється там, де люди найбільш вразливі, там, де залишаються дрібні миті забуття, нерішучості, ліні. Чим більше людей живе у такому стані, тим сильнішою стає його присутність.

— Є місце, — продовжив Двійник, — «осердя годинника». Кажуть, воно в самому центрі міста. Там час народжується… і туди стікаються всі з’їдені хвилини. Якщо ми його знайдемо, можливо, зможемо зрозуміти його слабкість.

Вулиці центру були порожні, як після грози. Ліхтарі відкидали довгі, нерухомі тіні, і кожен звук лунав глухо. Кожна хвилина тут здавалася сповільненою, ніби сама тканина часу натяглася до межі.

Крок за кроком вони наближалися до центру. Двійник періодично зупинявся, відчуваючи зміни: щось у повітрі стало густішим, присутність Хижака сильнішою, його голод практично відчувався тілом.

І тоді сталося перше зіткнення. Тінь вискочила з бокового провулку, наче розчинилася в темряві, і вдарила прямо у спогади, залишивши порожнечу там, де щойно були миті дитинства. Він відчув, як щось рве зсередини, і тільки швидка реакція Двійника врятувала його від повного провалу.

— Він знає, що ми наближаємося, — прошепотів Двійник. — Чим ближче до осердя, тим сильніше нападає.

Залишалася лише одна дорога: увійти в саме серце часу, ризикнути усім і зрозуміти, чи можна приборкати Хижака, який живе серед годинників, хвилин і миттєвостей людей.

Повітря стало ще густішим, а темрява, що стелилася над центром, відчувалася майже матеріально. Кожен крок наближав їх не лише до осередку, а й до самого ядра їхніх втрат і до можливості повернути шматки себе, які колись віддали тіні.