ХИЖАК

— Жерти... Жерти! — лунало в найтемнішому закутку світу.

Темна істота, що роками стікала гидким слизом по мережі, знайшла прихисток у покинутій трансформаторній лінії. Нею вже давно ніхто не користувався, але вона все ще функціонувала, мовчки спрямовуючи крізь себе потоки даних. Все, що зараз є у світі — лише наслідок чиїхось дій. Так і ця істота з’явилася не з порожнечі, а як закономірний результат.

Кожна думка — це електричний імпульс. Мільярди людей щодня генерували сигнали ненависті, заздрості та агресії. В певний момент ця специфічна частота стала настільки щільною, що почала фізично отруювати простір навколо. Так народився він — Хижак.

Роками цей ментальний бруд осідав у серверах. Люди проводили в мережі стільки часу, що їхня біологічна енергія почала буквально просочуватися в метал. Мозок гнив від люті, випромінюючи частоту, яка змусила технічний мазут, пил та мідь на занедбаній станції злитися в єдину живу масу. Плазма згустилася, стаючи важкою, як ртуть, і чорною, мов нафта. Вона сповзла з плат у кабелі, відчуваючи перший справжній голод.

Тепер Хижак не просто оселився в мережі — він став нею.  Кожна трансформаторна будка перетворилася на його серце, а кожен дріт — на оголений нерв, що жадає нового розбещення.

Людство наївно вважало, що назавжди вийшло з харчового ланцюга. Це було правдою доти, доки бруд соціальних мереж не випалив їх зсередини, створивши істоту, яка живиться не плоттю, а ресурсом. Йому потрібні ваші страхи. Йому потрібен ваш сум. Він доводить людей до божевілля, філігранно маніпулюючи імпульсами та вибудовуючи безнадійну залежність від екрана.

З непомітного гнилого згустка він еволюціонував у досконалий розум із нескінченною жагою. Він ніколи не йде на контакт, він завжди лишається в тіні. Ніхто й не здогадується, що людство знову повернулося на арену, де діє лише одне правило: «З’їж або будь з’їденим».

Вони більше не вершина еволюції. Тепер вони — лише слухняні маріонетки в руках хижака, якого самі ж і створили.