2.0: Ксеонія: Практика.

– Ми тут одні, – переконався Кайнз, не побачивши й не відчувши нікого у залі крипти.
Ця частина приміщення виглядала справді занедбаною навіть для стародавньої будівлі: оголені та розбиті стіни, вм'яті всередину або випуклі, немов затверділа карамель; підлога ямиста, подекуди пориста, ніби губка, а зі стелі нависали над головою цегляні бурулі.
– Так, Кайнзе – ми тут лише удвох. Це, як бачиш, тренувальна зала – було б не настільки очевидно, якби Тресс полагодила її після себе.
– Ясно. Але у мене інше питання: що я тут роблю? Я ж ще не ксеномант.
– Вірно – ти не ксеномант поки, а може й взагалі ніколи. Однак це не означає, що з нашою силою можна бути легковажним. Я можу розповісти тобі про кожне закляття, але суть покаже лиш практика. Описувати їх словами – все одно, що глухому намагатися донести, як звучать ноти. А як я казала – крім базових видів заклять типу атаки, захисту, трансформації та руху є ще й комбінації. Висока доля вірогідності, що при зустрічі з ксеномантом, який об'єднує декілька типів, ти не зможеш вчасно зрозуміти, що відбувається. Не знаючи основ, хіба що будеш відбиватися власними силами аспектума…
– Це виключено, – одразу відказав Кайнз.
– Як скажеш. А тепер, якщо ти в цьому впевнений – піди та притулись до дальньої стіни.
– Га? Чим, обличчям?
– Ні, спиною. Ти ж мусиш бачити.
Кайнз без заперечень рушив вперед, навіть не озираючись. Дійшовши, він обернувся, спершись плечима на криву поверхню. Придивившись до силуету Арії, він побачив дещо незрозуміле: чомусь дівчина стояла, націлюючи на нього червоний заряд блискавиці. У непорозумінні, дивуючись її діям, Кайнз сумніваючись підбирав слова, аби дізнатися її наміри, але він не встиг, адже секунда — і спалах вже летів в нього.

Водночас вивільнивши закляття, Арія відчула, як її наповнює абсолютний страх. Від волосся і до кінчиків пальців кожна клітина сигналізувала про появу непоборної загрози. Не усвідомлюючи, вона рефлекторно відстрибнула назад, ставлячи між собою та хлопцем бар'єр з вихору синього полум'я. Відчуття кричали їй, що ті клешні, лапи, руки, мацаки Еннена, показані Кайнзом з його спогадів, тягнуться до неї невидимою хвилею в цю саму мить.

Рівно через три секунди ця психічна атака розвіялася, наче її не було. Арія скасувала свій бар'єр полум'я, проте все ще не могла зробити й кроку. Дівчина бачила з відстані, як Вольфганг стоїть поруч з Кайнзом, направляючи на його горло кінчик оголеної шаблі.
– Відпусти його! – крикнула на нього.
Прищулившись, Вольфганг метнув погляд на дівчину, у котрої від страху збилося дихання. Після він поглянув на Кайнза, мовчки забравши лезо від його горла.

– Не хочу виправдовуватися, але я цього не хотів, – промовив, намагаючись не рухатися, Кайнз. – Це інстинктивний механізм самозахисту.
– Та я вірю, – підтримала Арія. – Пробач, але мені потрібно було впевнитися, що ти потайки не читаєш наших думок, тобто робиш те, що й обіцяв. Доволі імпульсивне рішення, проте тепер мені стало трішки легше перебувати з тобою наодинці… – говорила вона, стримуючи стукіт власного серця, бо ж підтвердила для себе, що від сили аспекттума не існує захисту.

– На майбутнє: – втрутився Вольфганг, – було б чудово, якби ти вводила мене в курс справ. Я, взагалі, ледь не вбив його. Нічого особистого, Кайнзе… – мовив він, поплескавши його по плечі. – Зате й з експромту дівчиська ми дізналися про дещо нове, а саме те, що сила аспекттума працює і на підсвідомому рівні. Припускаю, до того, як ти повернув власну пам'ять, такі інциденти вже траплялися, коли ти потрапляв в небезпеку.

– Так, я змусив заклякнути на місці одного чоловіка під час його атаки на Мортем.
– Біда… – протягнув Вольфганг, крокуючи в сторону Арії. – Чесно кажучи, мені й зараз неприємно усвідомлювати, що на Землі є такі, як ти, так до того ж виявляється, що ваші сили працюють рефлекторно. Особисто мені не хочеться гадати, як ти відреагуєш на той чи інший подразник.
– Так. Заради цього я й шукаю альтернативу, – запевнив Кайнз.
– Так, але мене непокоїть дещо інше: твоя сила залишає занадто виразний слід.
– «Слід?» – перепитала Арія. – Що це? Вперше чую щось подібне.
– Це не дивно, – відповідав Вольфганг, – адже це вміння практикують лише на далекому сході, і, чесно кажучи, навичці «прозріння» вчаться довгими роками – тому провідні ксеноманти нею не дуже цікавилися. Проте з нею існує одна проблема: будь-яка химера володіє прозрінням з народження. Розумієте, до чого я веду?
– До перевертня, який також знаходиться в Болонії й таким чином здатен мене відшукати?
– Бінго! Малюнок сліду сили аспекттума занадто сильно виділяється на фоні звичайної «ксеонії», крім того, його надзвичайно важко приховати. Я веду до того, що виступаю проти наочного навчання – не хочу, щоб ти випадково видав свій сховок.
– Круто це ти придумав, Вольфгангу, – обурилася Арія, – і як тоді мені його вчити?
– Тут я можу допомогти лише спостереженням: сила Кайнза, котрою він показував нам власні спогади, і його сила, яка проявилася в момент небезпеки, залишають різні сліди – у першому випадку менш чіткі. Думаю, це через стан спокою, тому зичу тобі, Аріє, знайти спосіб показувати ксеонію так, щоб більше не лякати хлопця.
– Постривай, ти що, натякаєш, що ти знову звалиш, кинувши все на мене? Куди ти взагалі ходиш?
– Я патрулюю місцевість за два квартали від твого дому.
– «За два квартали…» Зажди, там знаходиться пивна. Ти, дідько, що, зникаєш, щоб пиячити!?
Вольфганг зупинився, майже зайшовши за ріг.
– І це теж, – мовив він, поновивши крок.
– Неймовірно, – прокоментував Кайнз, – його вже тут немає – я не відчуваю його присутності…

***

Урок другий.
– Отже, Кайнзе… – звернулася до хлопця Арія.
– Зажди, Аріє! Хочу перепросити: поки ми були в маєтку, я без дозволу скористався твоєю бібліотекою і з-поміж сотень різних посібників з ксеонії, алхімії, механіки та книг художньої літератури мені пощастило знайти дещо варте уваги! – хлопець заходився витягувати цю річ з внутрішньої кишені піджака. – Ось! – сказав Кайнз, показуючи маленьку книгу у м'якій обкладинці. – Збірка анекдотів химерної доби! Найкраще за п'ятсот років! А тепер скажи-но мені, Аріє, чи знаєш ти, чим схожа відьма, закохана в тебе, і відьма, котра тебе їсть? Спершу вони ковтають…
– Стій! Досить! Клятий батько – просила ж не заносити у бібліотеку макулатуру, котру він підбирає у подорожах… А тебе якого біса анекдоти цікавлять? Вже забув, що ти інкарнація одного з богів аспекттум?!