Частина четверта: Вторгнення казок 2.

– Я не можу показати вам вміст рундука, оскільки всередині були лише мої спогади — для цього необхідно було б завантажити їх у ваші голови, — прожектори в очах Кайнза згасли до ледь вловних помаранчевих іскорок на склерах. — А тепер дайте мені хоч якийсь одяг, будь ласка.

Четвірка не могла відповісти. Це вперше в їхньому житті інформація мала такий чіткий вигляд. Не фантазії на тему почутого, не розмиті візуальні образи з пам'яті — то був детально записаний досвід людини від третьої особи, немов вони побували в інтерактивному кіно.

– Луїзо, — заговорив до асистентки першим Антоніо Морроу, поки решта осягала побачене, — бери блокнот — почнімо з дослідження хлопця, а після — діагностика себе самих… Не впевнений щодо послідовності, але поки суб'єкт говорить — почнімо з нього!

– Док, — втомлено звернувся Кайнз, — ви знали: взагалі-то вашу помічницю не звати “Луїзою”? Вона гнівається та засмучується, коли ви звертаєтеся до неї вигаданим ім'ям, хоча і старається стримуватися, бо любить вас.

– Це правда, — підтвердила вона, — моє ім'я…

– І ти дізнався про це, бо прочитав наші думки? Неймовірно! Луїзо, дідько, не стовбич на місці — поквапся!

– Я не читаю думок, Док — це неправильно підібраний вираз, радше я іноді бачу їх, чую та уявляю, а ще відчуваю. От, як наміри Вольфганга, — чоловік різко підвів вдумливий погляд, почувши власне ім'я. — Запевняю тебе — я прийшов з миром. Не потрібно робити те, що ти запланував.

– І що ж він запланував? — запитала Арія.

– Підірвати себе та нас, щоб остаточно покінчити зі мною.

Арія, Антоніо та Луїза налякано глипнули на нього.

– Маєш рацію, — підтвердив Вольфганг. — Чому ж я не маю цього робити?

– Тільки-но спробуй! — зірвалася на нього Арія, навівши білу руку з темними венами в напрямку скроні Вольфганга. — Гарантую, ти будеш мертвий до вибуху!

– Арія Конті, так? — тримаючи руки на видноті, звернувся до неї Горн. — Ти хоч розумієш, що знаходиться перед тобою? Це божество у людській подобі — Аспект Свідомості. Для нього твій розум, пам'ять, думки — наче пластилін, він може робити з ними все, що заманеться. Саме так він показав нам свої спогади — просто переніс у наші мізки власний досвід. Без додаткових запитань, наших заперечень, будь-якої підготовки. А тепер скажи мені як ксеномант: чи могла б ти якось цьому опиратися, якщо він спробує провернути це ще раз?

– Перепрошую, — перервав Кайнз, — не все так просто. Власне, я тому і показав вам ту зустріч, щоб ви зрозуміли, в чому відмінність між мною та Енненом…

– Здається, я розумію, — втрутився Морроу. — З того, що я побачив, можна зробити певні висновки. Наш неочікувано живий мрець — не зовсім той Аспект Свідомості, радше своєрідно скопійований розум у людському тілі. А… так ось для чого ти прикидався мертвим — щоб я тебе обстежив і впевнився у тому, що тіло у тебе людське… Ти хотів довести мені це, Кайнзе — правильно?

– Яка різниця, у якому він тілі, — обурилася Арія, — це все одно істота рівня “химера богів”!

– Ні, — заперечив Кайнз, — не зовсім. Я обмежений людською фізіологією. Фізично моє тіло не здатне впоратися з навантаженням, яке становить собою розум Еннена…

– Так! Я саме про це і говорив! Аріє, думай швидше, за сьогодні ти напрацювала на трійку з мінусом.

– До одного місця ваші оцінки, лікарю Морроу! Цей фактор не робить з нього пухнасте цуценя! Химери богів — наймогутніший прояв химотвору, він небезпечний у будь-якій формі. Я не дам тобі підірвати тут все, вусатий, — звернулася вона до Вольфганга, — проте це не означає, що я буду сприймати його як типового хлопаку за двадцять, розумів, Антоніо?!

– Всі ви, — втрутився Вольфганг, — знаєте, хто він, але не розумієте суті його існування. Кайнзе, — звернувся спокійно, — нумо, розкажи нам історію останніх днів існування колись найпрогресивнішого округу Мідленду?

Раніше схвильований, проте бадьорий погляд хлопця винувато опустився перед натиском інших.

– Я тоді не знав іншого шляху… — пробубнив він. — Але не стану заперечувати — вина за смерть сотень тисяч лежить на моїй совісті…

– І навіщо..? — почувся тихий голос Арії.

– Кайнзе, — впевнено заговорив Морроу, — для подальших досліджень потрібна інформація. Зараз я можу заприсягтися лиш в одному — якби Аспект хотів нам нашкодити, він би це зробив, навіть не виказуючи себе. Ти міг втекти у будь-який момент ще по дорозі до моргу, але чомусь так не вчинив, — Антоніо почав загинати пальці: — Людське тіло, божественна свідомість, втрата пам'яті, зникнення, геноцид населення. Ти знав, хто такий Вольфганг, і що він заклав вибухівку, але замість того, щоб непомітно для всіх піти, ти вирішив контактувати з особою, яка прийшла сюди задля твоєї смерті.

– А ви мозок, Док! — всміхнувся Кайнз, тим часом помічниця передала Морроу блокнот. — Дайте мені шанс, і я все оповім.

Запала тиша, лиш Луїза за схваленням Морроу кинула хлопцю прошений ним одяг.

– Дякую. Почну з того, що ідея мого вбивства вам нічого не дасть, ба гірше — може ще й ускладнити ваше становище. Це не погроза, просто так сталося, що інкарнація Еннена повинна існувати, доки існує місія… Крім мене, існують ще четверо інкарнованих Аспектів: Час, Адаптація, Життя та Смерть. Ми всі були створені на прохання людства, щоб уберегти його від поглинання химотвором. Розумію — доволі дивно чути це від того, хто знищив сотні тисяч, але все так насправді. Я та інші інкарнації діємо, тобто діяли, у площині за рамками людського розуміння. Іншими словами: переносячись в часі, ми змінювали саму причинність. Тому не дивуйтеся, що знищення найбільш прогресивного людського поселення рятує людство.

– Зачекай, — втрутилася Арія, — нас цікавить дещо інше — ти сказав “на прохання людства”? Хто конкретно з вами зв'язувався? І чому ви взагалі погодилися, наче це щось буденне для вас?

– Перш за все, ми не є тими ж істотами нуль-виміру. Ми — резервна копія оригіналу, яка після смерті, скоріш за все, поєднається з першоджерелом. Хто такі ці “представники людства”, мені не відомо. Я не маю чітких спогадів про них, але знаю, чому химери богів погодилися — власне, ви її вже бачили у моїх спогадах.