Частина четверта: Вторгнення казок 2.

– Я не можу показати вам вміст рундука, оскільки всередині були лише мої спогади – для цього необхідно б було завантажити їх у ваші голови, – прожектори  в очах Кайнза стухли до ледь вловних помаранчевих іскорок на селерах, – А, тепер: даєте мені хоч якийсь одяг, будь ласка.

Четвірка не могла відповісти. Це вперше їхньому життю інформація мала такий чіткий вигляд. Не фантазії на тему почутого, не розмиті візуальні образи з пам'яті – то, був детально записаний досвід людини, від третьої особи, немов вони побували в інтерактивному кіно. 

– Луїзо, – заговорив до асистентки першим Антоніо Мороу, поки решта осягала побачене, – бери блокнот – почнімо з дослідження хлопця, а після діагностика себе самих… Не впевнений, що до послідовності, але поки суб'єкт говорить – почнімо з нього.  

– Док, – звернувся Кайнз, – ви знали: взагалі-то вашу помічницю не звати “Луїзою”? Вона гнівається та засмучується, коли звертаєтеся до неї вигаданим ім'ям, хоча і старається стримуватися.

– Це правда, – підтвердила вона, – моє ім'я…   

– І ти дізнався про це, бо прочитав наші думки? Неймовірно! Луїзо, дідько, не стовбич на місті – поквапся! 

– Я не читаю думок, Док – це не правильно підібраний вираз, радше я іноді бачу їх, чую та уявляю, а ще відчуваю. От, як наміри Вольфганга, – Чоловік різко підвів вдумливий погляд почувши власне ім'я. – Запевняю тебе – я прийшов з миром. Не потрібно робите, те що запланував.

– І, що ж  він запланував? – запитала Арія. 

– Підірвати себе та нас, щоб остаточно покінчити зі мною.

Арія, Антоніо та Луїза налякано глипнули на нього.  

– Маєш рацію, – підтвердив Вольфганг, – Чому ж я не маю цього робити? 

– Тільки, но спробуй! – зірвалася на нього Арія, навівши білу руку з темними венами в напрямку скроні Вольфганга, – Гарантую, ти будеш мертвий до вибуху!

– Арія, так? – тримаючи руки на видноті звернувся до неї Горн, – Ти хоч розумієш, що знаходиться перед тобою? Це божество у людській подобі – аспект свідомості. Для нього твій розум, пам'ять, думки наче пластилін, він може робити з ними все, що заманеться. Саме так він показав нам свої спогади – просто переніс у наші мізки власний досвід. Без додаткових запитань, наших заперечень, будь-якої підготовки. А, тепер скажи мені, як ксеномант: Чи могла б ти якось цьому опиратися, якщо він спробує провернути  це ще раз?    

– Перепрошую, – перервав Кайнз, – не все так просто. Власне, я тому і показав вам ту зустріч, щоб ви зрозуміли в чому відмінність між мною та химерним богом Ененном…

– Здається я розумію, – втрутився Мороу, – З того, що я побачив можна зробити певні висновки. Наш неочікувано живий мрець не зовсім той аспектрум свідомості, радше  своєрідно скопійований розум у людському тілі. А… Так ось для чого ти прикидався мертвим, щоб я тебе обстежив і впевнився у тому, що тіло у тебе людське… Ти хотів, довести мені це, Кайнзе – правильно?     

– Яка різниця у якому він тілі, – обурилася Арія, – це все одно істота рівня химера богів!

– Ні, – заперечив Кайнз, – не зовсім. Я обмежений людською фізіологією. Фізично моє тіло не здатне впоратися з навантаженням, яке становити собою розум Ененна…

– Так! Ось до чого я! Аріє, думай швидше, за сьогодні ти напрацювала на трійку з мінусом. 

– До одного місця ваші оцінки, лікарю Мороу! Цей фактор не робить з нього пухнасте цуценя! Химери богів наймогутніший прояв химотору – він небезпечний у будь-якій формі. Я не дам тобі підірвати тут все вусатий, – звернувся вона до Вольфганга, – проте, це не означає, що я буду сприймати його, як типово хлопака за двадцять, Антоніо! 

– Всі ви, – втрутився Вольфганг, – знаєте хто він, але не розумієте суті його існування. Кайнзе, – звернувся спокійно, – нумо, розкажи нам історію останніх днів існування колись найпрогресивнішого округу Мідленду?

Раніше схвильований, проте бадьорий погляд хлопця винувато опустився, перед натиском інших. 

– Я тоді не знав іншого шляху… – пробубнив він, – Але не стану заперечувати – вина за смерть сотень тисяч лежить на  моїй совісті… 

– І навіщо..? – почувся тихий голос Арії.

– Кайнзе, – впевнено заговорив Мороу, – для подальших досліджень потрібна інформація. Зараз я можу заприсягтися лиш в одному – якби аспектрум захотів нам нашкодити, він би це зробив, навіть не виказуючи себе. Ти міг втікти у будь-який момент, ще по дорозі до моргу, але чомусь так не вчинив, – Антоніо почав загинати пальці: – Людське тіло, божественна свідомість, втрата пам'яті, зникнення, геноцид населення міста. Ти знав хто такий Вольфганг і, що він заклав вибухівку, але замість того, щоб непомітно для всіх піти ти вирішив контактувати з особою, яка прийшла лиш для твоєї смерті.

– А, ви мозок, Док, – всміхнувся Кайнз, тим часом помічниця передала Мороу блокнот, – Давай мені шанс і я все оповім.

Запала тиша, лиш Луїза за схваленням Мороу кинула хлопцю прошений ним одяг.

– Дякую. Почну з того, що ідея мого вбивства вам нічого не дасть, ба гірше – може ще й ускладнити ваше становище. Це не погроза, просто так сталося, що інкарнація Ененна повинна існувати доки існує місія… Крім мене існують ще четверо інкарнованих аспектів: час, адаптація, життя та смерть. Ми всі були створені на прохання людства, щоб уберегти його від поглинання химотвором. Розумію – доволі дивно чути це від того, хто знищив сотні тисяч, але все так насправді. Я та інші інкарнації діємо, тобто діяли, у площині за рамками людського розуміння. Іншими словами: переносячись в часі ми змінювали саму причинність. Тому не дивуйтеся, що знищення найбільш прогресивного людського поселення рятую людство.