Частина друга: Прибуття 3.

Орендувавши човник Габрієль, разом з Кайнзом маневруючи річковими каналами, дісталися до напрочуд популярного місця, принаймні сьогодні воно було таким – величезна бухта, прямо міського простору. Чим ближче морський транспорт різної форми та розмірів (від човнів до баркасів), просувався до її кам'янистого узбережжя усипаного мокрим річковим камінням, тим чистіше, прозоріше ставала під ними гладь, а за тонким прошарком лускаті золотисті рибки, вихорилися поміж зелених хорофитів та войовничі краби піднімаючи клешні, відступали задкуючи до кластерних коралів, чи складалися в власний панцир, маскуючись у сірих камінцях. 

Габрієль так-сяк пришвартувався, водночас виясняючи стосунки, за допомогою крику та жесту середнього пальця, зі штурманом баркаса, який не помітивши під собою двомісний човник, ледь не прошив хлопців кормою. Кайнз не втручався в суперечку, він мов мала дитина, зиркав на місце, що особливо над вечір вкрите світлом рожевого топаза, не відпускало його увагу.  

Гігантський купол скляної оранжереї, що формою нагадувала дві третіх кулі, тобто більшою частиною визираючи з-під землі. Він складається з окремих трикутних скляних сегментів, втриманих золотисто-мідними лініями дротяних рам. Під ними флора у неймовірній кількості формувала єдину зелену масу. У місцях, де листя було найменш щільне виднілися прогалини крізь, яке й проникало світло, наче через сито. Працівники в білих робах, немов мошкара, пролазили через відкриті скляні ділянки, підстригаючи гілля, деякі з них прочиняючи скляні трикутники, повзали на четвернях по самій купола оранжереї.

“ – А чи можна заїхати звідти, як на санках?” – Замріявся Кайнз.       

– Сьогодні у Дожа відкриті збори, – Почав Габрієль ступивши на берег, – Вибори через три місяці, ну ти зрозумів… Тому передвиборчу конференцію було вирішено провести тут. “Зелена зона” – найвідоміший проєкт дожа Енріко Додо.                       

– Я так розумію він вже давно обіймає цю посаду, – Прокоментував Кайнз все заворожений красою оранжереї рослини в якій вочевидь, набували своїх розмірів роками.   

– Знаю, у вас на півночі інакше. – Габрієль говорив, так наче знав напевно звідки Кайнз, ніби прагнув похизуватися власною дедукцією,  – Я чув про “головоспад”,  можеш не розповідати, – Кайнз кивнув, відіграючи обізнаність, – Проте Енріко Додо ніколи не вивойовував владу силою. Кожного разу він заступав на цю посаду демократичним шляхом, навіть, коли раду відверто задовбала його присутність, коли колегіум ускладнив спосіб обрання дожа так, що той тягнувся, ледь не кілька місяців – Енріко все одно переміг. З п'ятнадцятого до двадцять третього дожа округа Вени – тридцять п'ять років безперервного правління. Ти не думай, я, якщо що, не його електорат, просто хочу, щоб ти зрозумів з ким нам доведеться мати справу.  

– Габ, з огляду на те, що ти описав наші шанси…

– Розумію! – Бадьоро перервав юнак, – Тому ти нам потрібен! Ти станеш козирем, ще не зачутим “сліпим лисом”.    

“ – Нам? – мовчки повторив Кайнз, “ – Кому це “нам”?! Малий, в що ти мене вплутав?” 

***

– Юхууу, хлопчики! – знайома жіноча постать махала, стоячи біля крихітного набережного будиночка. 

Це була та сама жінка, що запам'яталася Кайнзу під час інциденту у потязі та, яка взяла на себе сміливість заговорити з громилом Торфом. Після вийшовши з потяга вона, спостерігала за діями монахів, дражнячи міністра Конті, котрий ледь не намочив штанці почувши, про ще одного “каторжника” – до речі він теж був тут, стояв поряд з нею, заворожено усміхнувшись побачивши двох молодиків. 

Попри свій вік (на вигляд жінці було вже за сорок), вона поводила себе, наче підліток у розквіті пубертату: рухлива, енергійна, грайлива та вільна від чужого осуду. Сукня у якій Кайнз бачив її раніше, знімалася, залишивши ті ж кольори та крій, проте скоротившись у місцях декольте та спідниці.

– Пані Кастелла Конті, пан Клай Конті, – Привітався Габ, в той час, як обличчя Кайнза розтягнулося приязним непорозумінням. 

– Не зараз! – мовила жінка пошепки, приставивши вказівний палець до розмальованих у трояндовий губ, – Не промовляв ці імена в слух, та й взагалі твоя роль зводиться до абсолютного мовчання. Допоки Клай не дозволить тобі говорити – ти німий, мов риба, розумів? 

– Я не зрозумів. Для мене все повториш?! – Втрутився Кайнз, роздратований зневажливою поведінкою панянки. Він сам не знав, чому йому зненацька закортіло заступитися за Габа, при тому, що вони навіть друзями не були.

Проте ставлення жінки до Кайнза, було геть протилежне.

– Ні, любий, це тебе не стосується! – вона говорила, а Кайнз вже жалкував, що звернувся до неї “ти”, бо ж пані Кастелла розцінила нахабства, як загравання, – Мій обранець, має проявляти ініціативу у розмові й не тільки…

Пані Кастелла взяла вхопила Кайнза за руку, на додачу ніжно зануривши свої пальці крізь його власні та потягнула його всередину того крихітного будиночка біля якого їхня, як здавалося на перший погляд, ділова зустріч потрохи переростала в “інтимне рандеву.” Хлопець про себе визнавав, що мав би противитися, але це вперше, на його короткій пам'яті, він потрапив під вплив цих жіночих чар. Роздуми пішли геть в інше русло, коли потрібно відмовити у її домаганнях, Кайнз розмірковував про несправедливу тендітність жіночої долоні, про гладеньку шкіру, яка неначе пір'ячко ніжно ковзало по його шорсткій кісті й це при тому, що вона, була як мінімум у два рази старша за його власну. Несправедливо – був би це чоловік, навіть велет Торф, Кайнз відреагував миттєвим опором (неважливо наскільки ефективним), але у випадку істот протилежної статі, їхня показова слабкість, дає їм занадто великий обсяг до маніпуляцій.