1.3: Конфлікт та співпраця.

Десь на західних околицях Мортема, у житловому будинку, незаконно привласненому угрупованням “Крихітки Сайкса”.

– Мої думки щодо цього явища носять більш плюралістичний характер. Тільки подумайте, хлопці – ви поза законом тому, що існує закон. Насправді ж будь-який кодекс не існує як щось реальне, наприклад як ця квартира або ж ми з вами – лиш нав'язана вигадка, типу легенд про “лицарів світла”, які навіть після смерті не полишають Темного лісу, продовжуючи боротьбу за людство. І ось тут цікаво: нас ніхто не змушує сприймати за правду епоси чи міфи, ніхто не каже, що події “літопису золотої доби” відбувалися колись апріорі, але щодо закону ситуація інша… Чому? Бо ці правила забезпечують наш захист? А може, це інструкція з мірами покарання, що утворює владу? Я дивлюся на це по-іншому – як казав мій батько: “Закон існує, бо ми боягузи”. Його справжня функція – мінімізація кількості варіантів можливого. Думали над цим колись?? Всього одна ситуація має тисячі альтернатив розвитку подій з мільйонами різноманітних фіналів. Ось цього ми й боїмося – незакінченості, плутанини, з якої хрін виберешся. Як казав мій батько…
– Все! Годі, Б'янко! – не витримав один зі слухачів. – Тільки й спроможна, що мізки пудрити! На дідька лисого ти це розповідаєш, якщо прийшла працювати? Я вже не кажу про те, що твій батько, на якого ти посилаєшся, продав свою дванадцятирічну доньку, як тільки в нього закінчився харч!
– Йди в дупу, Лугасе! Це дуже негарно — ось так екстраполювати власні комплекси на інших…

Молодого хлопця, який мить тому діловито розкинувся на дивані, мусили навипередки втримувати на місці чоловіки, аби зарадити нападу на дівчину.

Б'янка ж ніяк не відреагувала на погрози, що сипав на неї Лугас, залишившись стояти на тому ж місці, що й раніше, ігноруючи вчинений дешпет. Так, переступаючи босими п'ятами, брудними від вулиць міста, по шовковому килиму, дівчина періодично зиркала на різноманітні картини: торкаючись рамкою до рамки, вони затуляли стіни дивакуватим колажем. У цю мить смуток почав колоти її серце: “От чому ж я не цікавилася мистецтвом? Як дізнатися, чи вартує грошей хоч одна з них?”. Б'янка насупилася. Свого часу дівчина втратила ніс, через що була змушена носити пов'язку, зав'язуючи її попід вухами; тканина дугою проходила через обличчя – проте навіть ця деформація не завадила решті угледіти наміри дівчини.

– Не смій, – промовив Лугас, дивлячись їй прямо в очі.
– Та я ж нічого такого… – відповідала вона з дружньою посмішкою.
– Ага, ага – я повірив. Знаючи тебе з дитинства, Б'янко, я точно можу сказати, що після твого візиту з дому зникне якась річ. А враховуючи, що ти босоніж носишся містом, то це просто мусить статися.
– Годі! – нарешті озвався чоловік лиховісної зовнішності, що сидів поруч у кріслі-гойдалці. Виглядало це доволі комічно, адже для його м'язистого тіла воно було затісне. – Пані Б'янко, – звертався він надміру тактовно, що у його випадку певною мірою насторожувало, – ви прийшли сюди добровільно – ніхто не змушував, але, як я зрозумів з вашої промови, ви хочете відмовитися. Якщо так, то будь ласка — ваше право, ми не утримуємо вас силоміць.

– Ні, ні, ні, – замахала руками Б'янка, – я просто не до кінця розумію, що саме я маю “скоштувати”. Я довіряю вашій компетенції, пане Сайксе, але… – демонстративно вона провела пальцями по пов'язці, що ховала спотворений ніс, – хто знає, що насправді люди дістають з Темного лісу…

Сайкс, уважно вислухавши зауваження Б'янки, повільно обвів поглядом кімнату, у якій, крім дівчини та білявого парубка Лугаса, знаходились ще четверо: трійця надійних чоловіків сиділи на шкіряному дивані у розпорядженні молодого Лугаса, а один подпирав собою стіну, охороняючи двері в апартаменти – саме його Крихітка Сайкс вказівним пальцем покликав до себе.
– Приведи до нас Арфіста, кажи, щоб взяв “інструмент”.
Кімната не мала вікон, освітлення забезпечували пара настільних ламп та кришталева люстра, що важко нависала над головами. Крім вхідних дверей, за якими наглядали двадцять чотири години на добу, були ще одні, куди легші, зроблені з пресованої деревини без металу, що вели вглиб квартири. Туди пускали лише спільників Крихітки Сайкса, натомість осіб, щодо яких він вагався, або таких як Б'янка (яким взагалі ніхто не довіряв), зустрічали тут, у прихожій; сюди й приводили людей відповідної компетенції у разі потреби – Арфіст був одним з них.

Доволі швидко у кімнату увійшов надзвичайно товстий чоловік, одягнений у смокінг. Його довге волосся було перев'язане червоною подарунковою стрічкою, в той час як третє підборіддя здавлював метелик у жовту цятку; під пахвою він тримав якусь лаковану коробку. Усміхнений, він спочатку привітався з Б'янкою, поцілувавши її руку, врешті зупинившись біля дивана. Лугас скомандував чоловікам, що сиділи поряд з ним, звільнити місце для габаритної особи, а коли вони підкорилися, Арфіст подякував кожному, сідаючи біля Лугаса. Ламіновану коробку він поклав на столик перед собою.
– Б'янка, так? – заговорив Арфіст. – Сідай теж!
Вона мовчки всілася, а той все продовжував говорити:
– Насправді приємно знатися з людиною, яка випробовує на собі твої винаходи. От тільки не бійся – я перевіряв ефект і на самому собі, – говорив він, відкриваючи ящик, – але, знаєш… це якось неправильно. Нам, творцям, потрібна критика сторонніх людей – особливо це важливо, коли продукт потрапляє в маси.

Б'янка майже не слухала, натомість вона пильно спостерігала за руками Арфіста, адже, знявши кришку, він почав налаштовувати дещо, що здалося дівчині дуже знайомим. Цей механізм мав звідну голку, насаджену на золотисто-срібний циліндр на квадратному подіумі з крутною ручкою на одному боці. Дівчина недовго згадувала фонограф; здебільшого їй стали на заваді власна відсутність досвіду прослуховування музики чи аудіозаписів та відсутність найвпізнаванішого компонента, чия форма спливає у пам'яті, як тільки мова заходить про пристрої виводу – рупора. Замість нього Арфіст мав щось інше, якийсь шолом; шнур від нього він приєднував до нового роз'єму у пристрої.