2. Будь як вдома

   Могутній грізний дракон розітнув чорними крилами небосхил над Об’єднаними землями. Тут – центральна територія Химерії, що складається з союзів дрібних королівств. Всі їх правителі ще з давніх часів домовилися жити поруч і допомагати один одному для спільного процвітання. Люди й домовилися, щоб не часом! Насправді ж кожен вів власну таємну війну проти всіх, намагаючись урвати для себе більший шмат від загального пирога.

   Та з давніх давен був для них один єдиний об’єднуючий фактор, що не давав альянсу розвалитися на шматки – химери на порозі! Щойно котресь чудовисько з’являлося в Об’єднаних землях, навіть випадково, несвідомо, монархи тут же били тривогу й згуртовувались. Одразу споряджалися загони лицарів, магів та й просто селянські ватаги, щоб раз й назавжди витурити монстрів якнайдалі. І, мусимо визнати, у них непогано виходило. Доволі непогано, якщо не брати до уваги драконів.

   Могутні велетенські літаючі нахаби то й діло продовжувати нападати. Палили села, жерли худобу, селян, лицарів… Та найстрашніше – викрадали благородних принцес. Чому саме їх, можна було тільки гадати. Одні казали, що так закладено в їхніх генах, як й тяга до золота. Інші ж стверджували, що шукають вони саме незайманих дівиць для своїх ритуалів. Та Малвор знав, що все було куди простіше – за принцесами завжди слідують сотні королівських підданих. Ідуть з благородною та шляхетною місією порятунку. Крокують прямісінько в шлунок дракона.

   Малвор стрімко линув уперед. Він мчав з такою шаленою швидкістю, що вітер заглушував крики тієї бідолахи, котра всю дорогу несамовито пручалася в його чіпких пазурах. Ще трішки – і він на місці. Ось вже видніються чудернацькі шпилі, постають міцні кам’яні стіни, напівзруйновані бійниці. Одним словом – вимальовується стародавній, уже давно закинутий замок. Ідеальне місце для тимчасового проживання дракона-викрадача принцес, яким і являвся Малвор.

   Химера почала уповільнюватись, потихеньку збавляючи висоту. Тепер крики принцеси було чути все краще. Хоча крики – це м’яко сказано. З уст тендітної та вихованої панянки лилася така лайка, котрій кожен моряк би позаздрив. Малвор обережно опустився, ставши на землю задніми лапами. Передню ж, в пазурах якої досі копирсалася королівська пані, виставив вперед, прямо напроти свого обличчя. Послабив хват, зустрівся з принцесою поглядом.

 - Будь слухняною, й незабаром зможеш повернутися додому. Обіцяю, - мовив химера.

 - Та щоб тебе тролі кохали, щоб русалки всі дірки тобі ікрою позабивали, щоб…

 - Так, так, так…це ми ще потім обговоримо. А зараз, будь як вдома, шляхетна королівно. Хе-хе…

   Принцеса продовжувала кричати. Малвор стиснув пазурі, заглушуючи її грубі побажання. А потім обережно помістив войовниче дівча через віконце до кімнати в найвищій вежі замку.

 - Єдиний вхід та вихід загороджує тяжкий валун. Хочеш – спробуй тікати через вікно. Та тоді, боюсь, ми навряд чи знову побачимось. Або ж заспокойся, перекуси бараниною, що я передбачливо приготував та залишив, й відпочинь на м’якому ліжку, а потім поговоримо, що чекає на тебе в майбутньому. Як я і сказав, будь як вдома. От тільки не забувай, що в гостях.

   Дракон в’їдливо зайшовся страхітливим реготом, що аж на всі найближчі околиці чутний. А далі розвернувся, й під прокльони та лайку принцеси пошкандибав прямісінько до власноруч розширеного головного входу замку.

************************

 - Ну що, втихомирилась? – мовив Малвор, обережно зазираючи у віконце.

 - Втихомирилась, - наполовину смиренно, та все ще з войовничими нотками в голосі відповіла принцеса. – А ти міг би хоч через день прийти, а не залишив мене аж на троє діб одну-однісіньку в своїй в’язниці!

 - Хах! Ну, скажімо, ти показала себе не тією полоненою, котра наступного ж дня буде готова до адекватної розмови. Русалки ікру позакладали, серйозно? Де тільки набралася такого?

 - Я б послухала тебе, якби якесь велетенське чудовисько прилетіло й забрало невідомо куди з рідного дому!

 - Немає таких чудовиськ, котрі мене б забрали.

 - Та я ж образно, дурню.

 - Так, якщо ти плануєш продовжити розмову в такому тоні, я краще полечу собі геть. У мене й без тебе справ вдосталь.

   Малвор показово відступив від вікна. Принцеса спочатку кидала лютий погляд йому в слід. Та через мить схаменулася.

 - Стій! Можливо, ем…я була злегка різкою.

 - Злегка?

 - Ну гаразд, дуже різкою! Та ж погодься, не я тебе викрала, а навпаки.

 - Ну викрав, та й викрав. Змирись вже! Місяць-другий погостюєш у мене, тай відпущу. Тільки за умови хорошої поведінки!

 - Так а навіщо тоді ти взагалі мене поцупив, якщо збираєшся відпустити? Е ні, тут ти мене не задуриш! Чула я історії, як вам подобається поласувати цнотливою принцесою! Що, це якась збочена гра? Дарувати надію перед тим як зжерти?!

 - Драконячі боги, що ти плетеш?! Теж мені, знайшлася цнотлива принцеса. Я ж тебе прямісінько з ліжка того бідолахи-лицаря витяг!

 - Ой, а це вже взагалі не твоє діло!

   Принцеса всім своїм виглядом намагалася показати обурення такими балачками. Малвор таки мусив визнати, що-що а грати роль у неї виходило неперевершено. В якусь мить аж самому здалося, що ж він за чудовисько таке, забрало бідне дівча від сім’ї. А потім згадалася нещодавня лайка бувалого матроса, і всі сумніви вмить розвіювалися. «Та я ж, трясця, древній могутній дракон! Що мені, якесь розбалуване дівчисько слухати?!»