Ця історія заснована на нереальних подіях.
Всі імена вигадані, будь-які збіги з реальністю випадкові.
Засніжена столиця Сніговини сьогодні була просто переповнена. Вихідці з усіх навколишніх поселень зібралися подивитися на щомісячне засідання Головної Ради держави. Єті поступово займали місця на заледенілих велетенських сходинках, видовбаних в гірській породі. Знизу ж збиралися народні депутати, вмощуючись на розкішних дерев’яних лавах, оббитих м’якими шкурами. Кожен строго біля свого лідера.
Єті говорили, жартували, вітали один одного. І всі з нетерпінням чекали самого дійства, котре ось-ось повинно було розпочатись. Зрештою, що й сталося через якусь мить чи дві. До трибуни вийшов поважний єті-балакун. Саме він й стежив, щоб скликання проходило в правильному, заздалегідь запланованому порядку.
- Слава Сніговині! – гучно окрикнув балакун.
- Героям Слава! – залунало звідусіль.
- Отже, панове депутати, чергове щомісячне засідання Головної Ради Сніговини оголошую відкритим! Сьогодні на порядку денному маємо обговорення ряду важливих питань. І розпочнемо з наболілого – війна на сході з тролями. Як і на попередніх засіданнях, цікавить теж саме: що робити і як довго то буде тривати? І перше слово надається пану вождю.
До трибуни поважно, підвівшись з найрозкішнішої лави, вийшов відносно невисокий єті з темною, місцями навіть зеленкуватою, шерстю.
- Кхм-кхм…Перепрошую, пану Зе вождю, - вимовив той хрипуватим голосом.
- Ой, звісно, даруйте. Пану Зе вождю слово.
- Дякую, дякую. Ну що ж, перемови з вождем Льодовії ведуться, і досить успішно. Скоро війна припиниться, я вас запевняю.
- Ой, ой, що ви там запевняєте? – пролунав раптом вигук з іншої лави. – Знаємо ми ваше скоро.
- А ви не вмішуйтесь, Польодненко! Програли вибори – не заважайте і мовчіть там зі своїми злодюгами! Бачили ми уже, чого ви досягли за останні п’ять років!
- А я досяг! І побільше, ніж дехто! Я, між іншим, представляю Сніговину в Химерійському парламенті. Мене там хоч слухають, на відміну від декого.
Залу заповнив лемент. Депутати взялися всіляко підтримувати кожен свого лідера.
- Тиша в Раді! – втрутився балакун. – Тиша! Панове депутати, майте взаємоповагу. А пан Польодненко нехай скаже, що ж говорять в парламенті про нашу ситуацію.
- Дякую, пане балакун. В Химерії усі дуже занепокоєні.
- О, новину відкрили! Занепокоєні! Скільки років війна, а вони досі занепокоєні, ото ж так прорив у переговорах! – раптом втрутився інший, світлошерстий єті. – Як Вілмар ІІ Легітимний утік у їхню Льодовію, віддавши тим самим автономні південні землі, так до цих пір й стурбовані, що хоч рятуй! Та карати усіх їх треба! До смереки, й карати, скотиняк таких!
- А ви то куди, пане Олаф Сніжко! Ми ваші допити показові бачили, який ви там насправді радикал! Вистава така була, що найкращі шоу пана вождя позаздрять! Ви часом не колеги? – втрутився Польодненко.
- Зе вождя! Скільки можна казати! І хто б це говорив за показовість, а? Хто п’ять років показово продавав печери з виготовлення льодяників, й так і не продав, га?
- А що вам до моїх льодяників? То важка праця! Спробуйте зі звичайного льоду, якого тут ні де стати, зробити такий от смаколик! Не для того будувалося, щоб взяти й продати!
- Та добре ж уже, хай з тими продажами! А торгувати ними з тролями, це вам не занадто?!
- Ой, мої льодяники, з ким хочу – з тим й торгую!
Єті ще більше взялися галасувати. Кожен бив себе в груди, вигукуючи звинувачення в бік опонентів. Раптом хтось голосно крикнув: «Ганьба!», й натовп в унісон розніс це слово далеко за межі столиці.
- Тиша в Раді! – знову втрутився балакун. – Гаразд, тут все зрозуміло, обговоримо на наступному засіданні.
Депутати потрохи заспокоїлись, займаючи місця на лавах. Та в поглядах аж читалося бажання перейти до нової дискусії. Тож балакун і продовжив:
- Наразі маємо менш глобальну проблему, та дуже важливу. Лихо трапилося в столиці з переправою. І про це нам детальніше повідомить пан голова Вальтер Кличссон.
З бічної лави піднявся кремезний темношерстий єті. Одразу ж попрямував до трибуни, демонструючи по дорозі всім розкішний шкіряний чемпіонський пояс з пискобійки. Підійшов, окинув поглядом депутатів, потім народ. Зайняв бійцівську стійку, злегка рухаючи корпусом з боку в бік.
- Пере-права, - викинув праву руку вперед. – Пере-ліва, - теж, з іншою рукою. – Пере-впала, - скинув руками донизу.
- Дякую, пане голово. Як завжди, надзвичайно вичерпна відповідь. Займайте своє місце.
Кличссон задоволено попрямував назад. Депутати заворушилися. Знову пролунало «Ганьба!», й знову за межі столиці.
- Тихо, шановні, тихо! Не забуваймо, що він – чемпіон з пискобійки. Так треба уже навчитись це зразу враховувати. А суть же вірна – переправа завалилась. З цього приводу слід організувати ремонтні роботи. Благо, в бюджеті якраз на них то й кошти зостались.
Відредаговано: 08.09.2020