Розділ 1/7

Рефат встав із ліжка, підійшов до одного з двох вікон, та зазирнув у нього.

Сонячно. Ранок. Сніг.

Він, сніг, лежав усюди – на фортечному мурі поруч, на короткій смузі землі від муру до ріки, на самій ріці, котру можна було розпізнати через перепад висот і рівний шар снігу, а потім від протилежного берегу ріки і до узлісся чарівного Лісу.

В одному місці сніг було потурбовано – це там, де водять в екскурсію, тобто похід до Древа бажань. А так сніг тоненьким покривалом лежить на кущах, або на нечастих деревцях, а загалом на луку, і такий чистий, непорочний, що радує око своєю казковістю.

Чоловік усміхнувся, та обернувся назад. Він подивився на ту, що лежала безтурботно, умовно непорочно, та радувала око.

Жінка, не розплющуючи очей, поворушилася, і натягнула на своє частково оголене тіло ковдру, котру чоловік не оправив після того, як вставав. Забув… чи не подумав що їй буде холодно?

Або ж не оправив навмисно? Бо тепер жінка перестала радувати око.

Втім… чоловік нахилив голову вбік, зазираючи в обличчя жінки, та його ледь розкосі очі обкантувалися радісними зморшками.

– Я політикиня, але ще я козачка, – буркнула із нотками незадоволення Василина. І розплющила очі. Після чого дунула на свої чорне волосся, що трохи розтріпалося її обличчям, – тож, не треба дивитися на мене сплячу – можу і порубати.

Жінка казала сонливим голосом, але заплющувати очі не квапилася. Та дивилася на чоловіка.

Оголеного. Та погляд все одно тримала вище поясу, та навіть шиї – в області очей.

– Ти була такою милою, я не стримався, – Рефат по простому знизав плечима. Все також усміхаючись.

– Бе-бе-бе, – Василина закотила очі. Потім накрилася ковдрою з головою.

Почулося її приглушене зітхання.

– Час вставати, – сказала вона вже не сонно, а трохи приречено.

– Ага, я вже.

– Ну то може підеш, щоб я могла одягнутися?

– До речі, одягнутися, – чоловік потер руками по плечах. – Холодно якось. І… це ж моя кімната. Куди я голий піду? І що скажуть люди – приїхав до тебе одягнутий як пан, а від тебе голяком, – чоловік казав простенький жарт, а сам пішов шукати одяг.

Знайшов. Почав одягатися.

– Що скажуть люди, коли я від тебе з кімнати піду. Хай навіть і одягнута.

– Ммм… – чоловік натягував штани, – треба було раніше розбудити? Вибач – я прокидався раніше, але не подумав про це.

– Та боже, – жінка відкинула ковдру від обличчя. – Я не соромлюся того, що я людина. І ти ж не товариш по службі, не мій підлеглий, чи не начальник зверху, а я типу намагаюся пробитися по кар’єрній дробині – не переймайся.

– Зрозуміло… але ж, я насправді зверху був, – відмітив чоловік, одягаючи останній складник свого одягу.

– Будеш, коли станеш гетьм… ах ти! – жінка зрозуміла брудну гру слів, та з легеньким обуренням сіла у ліжку.

Ковдра, звичайно же, спала.

– Йой, яка файна, – тепло прокоментував чоловік, а після пришвидшився та покинув кімнату. За зачиненими дверми почувся незадоволений рик, а Рефат хмикнув, та пішов коридорами фортеці.

«Жарт хтивоват, може не дуже вдалий, але нормальний… для мене… трясця, – тут чоловік подумав, що жарт насправді можливо занадто хтивий. Ні, не для нього – йому він умовно нормальний, але ось Василині… – Можливо для неї це непристойно, і їй було неприємно його почути. Особливо з моїх вуст», – із сумом подумав дрібний киримський татарин.

Рефат зітхнув, і понурився.

«Втім, наче, вона не мала насправді ображеного виду. Навіть навпаки… умовно нормально прийняла цей жарт?» – подумав він, а через мить до чоловіка дійшло дещо інше.

Виходить, вони достатньо близькі, щоб жінка нормально реагувала на його, хай може і не гарні, але, його, жарти.

Чоловік усміхнувся, і його хода стала веселішою.

«Добре. Але, все одно треба бути стриманіше… або спочатку уточнити у неї, чи нормальні для неї такі жарти, чи ні».

Рефат зазначив для себе це, та відклав хвилювання з цього приводу трохи вбік. Бо…

Ранок чудовий!

А вчорашня-сьогоднішня ніч була неймовірною!

А ось день та вечір, вчорашні, були не дуже, бо чоловік працював. Багато. І зрозумів, що коштодавець вельми потрібен вже зараз – треба наймати людей, щоб вони робили купу роботи, котру один Рефат навіть на початковому етапі не витримує. Бо йому ж треба визначатися з тим, які саме проблеми турбують населення, щоб на підставі цього доповнити загальну програму партії; треба скласти списки політиків та активістів, з котрими потрібно переговорити, а потім посилати їм листи про прохання на розмову, або зустрінуться на заході… і це так складно, при тому, що це всього два-три пункти.

Тож, потрібні люди, котрі будуть робити цю роботу за нього. Бо робота Рефата – керувати цими людьми, домовлятися з політиками, активістами й коштодавцями, та робити інші справи, де потрібен саме він, а не найнята людина. І саме задля цього у них із Василиною сьогодні вдень зустріч із коштодавцем.