Розділ 3/4

Зимою, в особливо погану погоду, вітри лютують: кружляють, засипають снігом, та волають у вухах. Але це на вулиці. У будинку ж, особливо якщо він добре зроблений, тихо, тепло, і затишно.

Маєток, у котрому розташувався курінь для боротьби з песиголовцями, був просторим. Зокрема просторою була і головна будівля. Тож для двох десятків козаків місця вдосталь, тому більшість людей живе по кілька у кімнаті, чи, як Чіпка, по одному.

Власне, тільки що Чіпка і зайшов в особисту кімнату. І в ній, кімнаті, було відносно світло і тепло. Щоправда, було трохи холодніше за їдальню, у котрій він швидесенько повечеряв, але все одно набагато тепліше за те, як холодно на вулиці.

Парубок подивився у вікно – звичайно ж, там не посвітлішало, і все ще темно. А раз темно, то природно хочеться, і можна… Чіпка попрямував до найсвятішого місця у житті втомленої людини.

Через кілька секунд він рухнув у ліжко.

Живіт трохи збунтувався через таку варварську поведінку, але втомлена людина шикнула на нього, підгребла під голову подушку, та замружила очі.

Насправді відпочивати не можна, а, як вже було сказано, треба! Це наказ рядового Чіпки.

Але… парубок полежав, та зрозумів, що, хоч він і втомлений, але бажання відпочивати немає. Що погано, бо сьогодні ввечері ще треба почитати про культуру песиголовців, а для цього потрібний відпочинок.

Але ж, Чіпкою володіло бажання щось поробити. Щось цікаве, приємне.

Парубок розплющив очі, та уставився на винуватицю свого стану. І на корінці книги, що лежала на горі стосу книжок, значилося: «Історія появи химерників, песиголовців, та Лісу». Саме завдяки їй, а точніше приємним від розваги почуттям, розум людини зараз сповнено бажанням продовжувати розвагу.

«Почитати? – трохи ліниво подумав Чіпка. – Наче і хочеться, але…» – парубок, вартувало йому розплющити очі та розпочати процес міркування, збагнув, що втома все ж таки сильна. І Чіпка знов опинився перед складним вибором: порозважатися, бо хочеться, або продовжити робити так, як треба?

Парубок розумів, що правильніше для нього буде піти за потребою його організму – порозважатися. Тому він зітхнув, та завалився з боку на спину… і його погляд потрапив на дерев’яну стелю: вона, у неяскравому освітленні кімнати, була якоюсь темною, похмурою і нецікаво-одноманітною.

«Прямо як моє життя», – подумала молода людина, що, по відчуттях, втрачала свою яскравість.

Тренування, навчання, втома; і тільки нечасті розваги, але часті спілкування та піджартовування з товаришами. Останнє, певно, тільки і рятувало людину від вигорання.

Таке собі життя.

Коли Чіпка здобув незалежність від батька, він очікував більш цікавого та насиченого життя. Але… але воно таке. І, якщо бути відвертим, це нормально. Майже всі однолітки Вишневецького-молодшого, та і люди на декілька років старше, живуть у подібному колі нецікавого життя. Це тільки у книжках вісімнадцятирічні парубки, а іноді, о диво, навіть і дівчини – головні діючі особи, з котрими трапляється щось цікаве. У реальному же житті щось цікаве відбувається у тих, хто має можливості робити це щось цікаве. Тоді як молоді люди, зазвичай, таких можливостей не мають. Бо спочатку треба влаштувати своє життя, тобто знайти джерело доходу – роботу; і, звичайно ж, не просто роботу, а таку, на котрій ти гідно заробляєш, і ще залишається отой вільний час та оті вільні сили, котрі вже і витрачаються на те щось цікаве.

Чіпка збагнув це, спілкуючись із товаришами з куреня. Бо раніше вони дивилися на нечасте і легеньке, але все ж таки скиглення молодого товариша, і запитували у нього: «А ти як хотів?»

Чіпка хотів по-іншому – краще. Життя уявлялося йому іншим. Приємнішим.

Молодий козак помотав головою.

«Щось я вже по кругу пішов. Чи саме сьогодні я ще не казав, що хочу жити краще? Байдуже. У будь-якому разі, вартує визначатися із тим, що робити саме зараз».

Для нього буде краще зробити те, що він хоче – порозважатися, щоб відновити свою силу волі, котра, вочевидь, вичерпалася. Але… під час міркувань це бажання потьмяніло, та на передову вийшло бажання поробити щось корисне.

Наприклад, подрімати?

«Звичайно! Пан Пилип не дурень, поганому не навчить», – подумав парубок, після чого ліг на бік, та знов заплющив очі.

А свідомістю промайнула думка: «Може зараз моє життя не таке цікаве як в інших, може ті інші саме зараз займаються цікавішими справами, але й у мене щось цікаве в житті буде. Згодом».

«Дерев’яна стеля тому доказ», – кивнув він, та заснув.