Розділ 2/4

З-за дерев та кущів, у кількох десятках метрах від царя з царевичем, несподівано вийшов могутній велет. Його тіло приховувалося за безформним плащем, а з-за плеча стирчало руків'я його меча.

Причому, велетенська фігура неістотно несподівано появилася з-за відносно невеликого стовбура. А ще, молодший брат царя сказав свою репліку таким тоном, що і царевич і цар одразу насторожилися.

– Це мій царський парк, що ти тут робиш? – більш різко, ніж хотів би, відповів старший брат молодшому.

– Якби я народився першим, то цей парк був би моїм, – відповів Святогор. При цьому він оглядав дерева, що по-цікавому освітлювалися сяйвом повного місяця.

– Але ти народився другим, Святогоре, – цар сказав вороже.

І цього разу він не жалкував за різкість слів.

А ще він схрестив руки на грудях; та це було не стільки символом незадоволення царя, скільки бажанням мага тримати руки перед собою.

Хай навіть великі маги мають змогу формувати закляття подумки.

– Другим, так, – повернувши погляд до свого брата, покивав велет. Потім підняв праву руку, та почесав нею свою щоку.

До цього щока освітлювалася місяцем, а коли він почав її чесати, щока трохи продавилася, перестала освітлюватися, та склалося уявлення, що велет занурився пальцем у темряву.

У собі.

Але його родичі не звертали на це уваги, бо їхні погляди були прикутими до іншої темряві Святогора – коли богатир підняв руку, разом із нею він підняв і полу плаща, а там темрява поблискувала металом.

– Ти так цікаво сказав… – неквапливо, із натяком на веселість, протягнув молодший брат царя: – «свято горе». І знаєш, я правда другий. В усьому. Але сьогодні, братець, друге буде тобі, а перше, нарешті, мені! – Святогор ошкірився.

Велет зробив незрозумілий рух рукою біля щоки, нібито подаючи сигнал, або ж виплескуючи ту темряву, і через кілька секунд показалися богатирі із дружини царя. Вони виходили з-за дерев. Втім, вочевидь, користувалися до цього амулетами невидимості, бо непомітити богатирів за звичайними стовбурами дерев було би неможливо.

А зараз їх видно: більше сотні озброєних, а ще таких міцних і масивних чоловіків і жінок. Вони встали нерівним кругом: частково на стежці, а частково серед дерев, у кількох десятках метрів від царя з царевичем.

Цар ошкірився. Якщо впоратися із братом було б легко, то зі всіма богатирями водночас – неможливо.

– Щось багато вас зібралося поговорити зі мною. Тим більше вночі, – зло хмикнувши, та оглядаючи противників, сказав цар.

А незрима сила вже закручувалася силою думки навколо нього, готуючись оформитися у смертельне закляття.

– Так ми ж північники, брат, – Святогор почав дуже повільно висовувати меч; не тренувальний, але такий же масивний. – Коли ж нам ще діяти, як не опівночі?

– Дотепно, брат, дотепно. Мізки є. А у вас є? Ви розумієте на що ви йдете? – цар оглянув своїх підданих. – А головне – нащо ви це робите?! – формувати закляття без рухів, а тільки розумом, хай він робив і родове, було складно, тому маленький чоловік із великою злобою почав втрачати самовладання.

– Ми ж богатирі, брат, – відповів за інших Святогор, що усміхався; в цю мить плащ упав, оголяючи кольчугу, – нам на роду написано боротися зі злом, захищаючи народ. І зараз ми це і робитимемо, – він виставив зброю перед собою в правій руці, а в ліву взяв щит із-за спини.

Інші вчинили також.

– Ви збожеволіли? – подав голос Іван.

Царевич звертався до своїх приятелів, із котрими у нього було багато доброго за його не дуже то й добре життя; він звертався, не вірячи у те, що зараз відбувається; він звертався з образою…

…і бажанням помиритися водночас.

Та чому вони мають миритися?

Коли вони встигли стати ворогами?

– Іване, це не твій бій, – сказав Дмитро. – Ми хочемо вбити тільки цього кривавого ублюдка.

– А Святогора на трон? Нібито він краще за мого папу? – стиснувши кулаки, гаркнув царевич.

– Царів більше не буде. Люди з короною на голові творять що забажають. Замість них буде боярська Дума. Демократія, Іван, – обережно відповів Дмитро.

– А вони не краще!

– Так буде краще, – Дмитро сказав це, а потім із розумінням кивнув. – Я так і думав, царевич, – старий приятель Івана оглянувся на своїх справжніх приятелів, кивнув їм, та ступив крок уперед.

– Зрадники! – ображено вигукнув Іван та стрімко підняв руки. Зі зброї у нього була тільки магія, і він був готовий її застосувати: між його руками миттєво з’явився блискучій вогняний заряд – не сильний, але неймовірно яскравий.

Богатирі підсліпувато примружилися, та приготувалися відбивати магічний заряд царевича своїми щитами.

Але в цю мить над батьком царевича з’явилася гігантських розмірів корона з блискавок, котра вже через мить була зруйнована; але зруйнована не на радість богатирів, а на їхній біль – уламки-блискавки неймовірно швидкими вужами впилися у колишніх захисників корони.

Деякі богатирі або встигли зреагувати на загрозу від великого мага, або ж їх урятували щити, але все одно багато бійців повалилися на землю, курячись димом із місць поранень. Здебільшого не смертельних, але таких, що викреслили вагому частину богатирів із візерунка бою хоч на скільки-то часу.