Розділ 1/4

Вуха гетьмана смикнулися.

– Що? – людина спитала, і також смикано подивилася вліво, вправо; її обличчям розквітало нерозуміння, розгубленість. – Хтось крикнув: «Геть гетьмана»? – спитав, власне, гетьман.

А його посіпаки невпевнено подивилися на господаря. Вони теж не розчули…

– Гетьмана геть! – рішуче пролунало вдалині.

Цього разу іншим голосом.

– Гетьмана геть! Гетьмана геть! – підтримали його інші. А за ними цей вигук закричали інші люди, і щосекунди їх було все більше і більше.

– Полковник вже пішов за полком? – із люттю, що повернулася з безодні, спитав гетьман.

– Так, Єрмаку, – відповів Ворон.

І він відповів таким рішучим та непохитним тоном військового у складній ситуації, що одразу заспокоїв переможеного та вразливого гетьмана.

Мольфар якраз оглядав переможця, коли хтось вперше вигукнув: «Геть гетьмана!»

Серце парубка занило. На своєму місці.

Та чи вартувало його повертати?

А ще його свідомість прострелила думка: «А чи не вартувало диктатора вбити?»

Він не хотів робити цього раніше, через свої принципи; та й зараз тієї ж думки. Але погане передчуття, що почало з’являтися, пазурами сумніву вчепилося в його принципи, та віру, що він зробив на благо народу.

Принаймні, воно не буде на благо тим, хто сьогодні, можливо, загине.

«Вже сьогодні?» – знов прострелила парубка думка. І знов неприємна.

– Пилипе? – він із тривогою в очах розвернувся до старого вкраїнця. Той стояв неподалік, в оточенні січових козаків, та ще якихось людей біднуватого виду.

Чіпка не помітив коли ті підійшли. І, хоч вони випромінювали доброзичливість, він усе одно вельми захвилювався.

Серце застукало швидше.

Знов.

– Чіпку, – товмач, на обличчі котрого панували радість та азарт, подивився на парубка; подивився трохи винувато. – Так, схоже зараз починається саме те, про що ви подумали.

– Я думав це буде якось пізніше. Більше людей збереться, і все таке, – Чіпка казав це, та розумів, що це просто відмовки. Насправді, він не дуже то й думав, як можливі протести відбуватимуться після виправи.

Насправді, він був вельми наляканим.

– Трясця, – Орлик легенько здригнувся, наче про щось згадавши, та стурбовано подивився на поштовхача: – Микола, ми же планували починати жваві дії пізніше, коли прийде більше народу.

– Це не я, – відповів чоловік, що теж раптом став стурбованим. – Я не віддавав наказу пожвавлення.

Тим часом вигуки «Геть гетьмана!» звучали не переставаючи.

– Схоже, народ сам розпочав це, – наче незадоволено, але водночас радісно, сказав Пугач.

– Не можна зупинити? – без надії… здається, з нотками розпачі у голосі спитав Пилип. – Сьогодні ризиковано! Ми можемо не впоратися!

– Навряд чи, – похитав головою вкраїнець навпроти нього. Він осунувся… і рішуче стиснув кулаки. – Вище ніс, друже. Якщо вже воно почалося, то треба йти до кінця.

– Я розумію, – пан Пилип вдихнув та видихнув; здається, він намагався зробити це повільніше, але адреналін вже квапив.

До дій.

Тут січовик подивився на парубка. Він хвильку обмірковував щось, а потім сказав:

– Якщо ви не можете, чи не хочете, – здається, він бачив Чіпчин страх, – то можете не брати у цьому участі. Ви і так зробили вже більше, ніж зроблять інші.

Серце парубка вже колотилося. Він не хотів йти уперед, сьогодні, знов. І чому інші збираються це зробити? Нащо?

«Але ж я сам хотів цього, щоб вони противилися!»

Але чому зараз?

«А коли потім?»

Чіпка здригнувся. Бо у свідомості спливло: «Або пан або пропав».

Назар ризикнув, зробив свій вибір, та тепер й інші роблять свій.

– Ні, я не піду звідси, – нетвердо відповів він. Потім стиснув кулаки… відчувши при цьому твердь руків'я покривавленої шаблі, та повторив більш упевнено: – Я залишуся. Що мені робити?

– Будьте поруч, – тепло і по-доброму усміхнувся Пилип.

Секунди йшли… всього-на-всього секунди, а народ набував усе більшої впевненості що треба якось діяти. І поштовхачі та інші сміливі люди розповідали як же треба діяти. Але у самому осередку протистояння, біля статуї гетьмана-визволителя, спостерігався певний спокій, бо всі вже стали на свої місця.

Пилип став поруч із Пугачем. Старим другом, із котрим він колись пройшов не одну битву на стражі вкраїнського народу.

А поруч із Пилипом, з іншого боку, став Чіпка. Його новий друг, із котрим захищати вкраїнський народ тільки доведеться.

Вкраїнець, що вже пройшов одну визвольну війну, не знав, що буде далі. Можливо, вони переломлять супротив ворога, захоплять прогетьманську старшину й гетьмана, та здобудуть тим самим волю; а цілком можливо, що запалу народу не вистачить, їх розсіють, виженуть з Бруківки Незалежних, а потім гетьман помститься, вбивши ледь не кожного сміливого вкраїнця.