Розділ 4/6

Лубко з іншими полковниками-опозиціонерами стояв неподалік від пам’ятника Хмельницькому, але окремо від прогетьманської старшини – по іншій її бік. А між ними, прямо біля пам’ятника, було звільнено невеличкий майданчик під виправу.

Зараз Лубко з опозиціонерами стояв, але загалом сьогодні вони написали безліч листів та провели безліч розмов. І, як на думку інтригана, і завдяки їхньої діяльності на виправу прийшло настільки багато людей.

Напівсивий і невійськової статури чоловік оглянув Бруківка Незалежних. Давно він не бачив її такою людною.

Щоправда, вчора він вже так казав: коли бачив декілька тисяч заможних містян, що святкували день народження наслідника гетьмана.

Сьогодні ж, всього за десяток хвилин, тут зібралося людей разів у п’ять більше. При тому, що тих заможних містян майже і не прийшло нікого, а ось робітників мануфактур, торгівців, освітян, студентів, мешканців нетрів, та багато кого ще – стояло понад два десятки тисяч особистостей вкраїнського народу.

І він був поруч із ними.

Прогетьманська же старшина, разом із сотнею гетьманських козаків, а також декількома сотнями прихильників режиму з цивільних посад, стояли окремо від протестувальників – їх відділяв прямий заслон з трьох тисяч вкраїнців з міської варти.

В такий спосіб, по один бік майже кілометрового заслону вартових, збоку резиденції, знаходилося тільки декілька сотень людей, по центру заслону; по інший же бік розплескалося два десятки тисяч людей, і цей натовп мав форму півкруга з невеличкою прогалиною по центру – біля майданчика для виправи.

Незадоволених режимом було незрівнянно більше. Втім, протестувальники прийшли якщо і озброєними, то якоюсь несерйозною зброєю, що ховалася у складках чи за полами їхнього одягу; тоді як міська варта виблискувала сталлю кольчуг, поручів, наголінників та шоломів, а у руках тримали металеві щити та оббиті шкірою дубинки. Тому, заслон варти, що стояв у два, а біля прогетьманської старшини – у три ряди, був надійним захистом диктаторського режиму.

– Чи буде завтра тут ще більше народу? – не то лукаво, не то з хвилюванням спитала Василина. Після чого, не очікуючи відповіді, ковтнула з пляшки… сьогодні вже не легкого спирту.

– Хтозна, хтозна, – задумливо, і з нотками чи то тривоги, чи то очікування, відповів Лубко. – Ми не планували якихось дій найближчим часом, та й Орлик про це нічого не казав… сподіваюся, все буде добре, і Чіпка вб’є гетьмана.

– Чіпку? – звернувся до парубка Назар, що непомітно повернувся.

– Га? – спитав той трохи відсторонено, бо його увага була зосереджена на натовпі довкола – ці люди, котрі прийшли підтримати його… вони зачаровували.

– Я хочу побажати тобі успіху.

Голова парубка трохи смикнулася, потім повернулася до пришляха, і увага зосередилася на ньому.

Потім Чіпка подивився на гетьмана… цього хижака, що стояв у одних штанах, із голим м’язистим торсом, і котрий добре бачив і чув їхню розмову.

Парубок слабко хмикнув. Потім повернув погляд до Назара, і сказав:

– Бажай.

– Чіпку, – Назар усміхнувся, – бажаю тобі успіху! Я вірю, що ти можеш перемогти свого батька, бо ти гідний син своєї матусі, – він сказав, і розвів руки для обіймів; та, почекавши мить, за котру зрозумів що парубок не проти, обійняв його.

А Чіпка несподівано для самого себе обійняв його у відповідь. А на думку спала та безліч моментів, коли він, матуся, та Назар проводили час разом, і це було приємно!

На обличчі з’явилася радісна та трохи сором’язлива усмішка, а очі ледь помітно зволожилися, тому він декілька раз швидко кліпнув ними.

Після цього він зі своїм старим другом розняли обійми, І Чіпка сказав йому:

– Дякую, мені вельми приємні твої побажання!

Назар тепло усміхнувся, кивнув, та пішов убік.

Химерник же раптом відчув дещо вельми неприємне, та теж подивився убік. В інший бік. Той, у котрий нещодавно вже дивився.

Там стояв гетьман. Його обличчя нічого не виражало, але химерник відчував зло, що випромінювалося від нього.

Чіпка похолодів. Бо він зрозумів, що це те зло, котре батько готовий виплеснути не тільки на нього, але й на Назара, та, напевно, і на всіх інших тут присутніх… людей, що наважилися показати йому своє незадоволення.

Чіпка зрозумів, що його план треба змінювати.

Він хотів вивести гетьмана словами на те, щоб той відсік йому голову, а химерник би видав із себе мертвого до оголошення закінчення виправи. Задум неймовірно дурний і ризикований, бо треба дозволити витекти значній частині крови для правдоподібності, і тільки потім зачиняти рану… але це єдине, що він зміг придумати. І цей задум не годиться.

Чому? Та тому, що Чіпка побачив людей, що вийшли підтримати його. Ці люди, зокрема Назар… кілька десятків тисяч вкраїнців із двохсот тисячного міста, що не побоялися показати незадоволення гетьману.

І що це змінює? Так те, що, якщо парубок зараз просто вціліє, виставивши це як перемогу – це розчарує людей. А когось і наразить на небезпеку: Назара, пана Пилипа, опозиційну старшину та інших відомих людей, що привели за собою незадоволений вкраїнський народ.