Розділ 3/6

Виправа має скоро розпочатися.

Чіпка оглянув Бруківку Незалежних.

Якось малолюдно. Зазвичай тут багато людей ходять: гомонять, сміються, живуть своїм життям. А зараз нечасті перехожі проходять великим полем з бруківки. Вони здивовано оглядаються довкола: невже вчорашнє святкування настільки підкосило міцний вкраїнський народ?

Молодий вкраїнець зітхнув – прийдеться сьогодні відновити репутації свого народу, та показати справжню міць.

Після цього Вишневецький-молодший переглянувся з Орликом. Той мав спокійний вигляд. Але ж химерник відчуває почуття за маскою спокійного обличчя.

«І нащо вони намагаються тримати таку серйозну пику?»

Товмач перебував у тривожному передчутті.

Скоро має статися щось визначне.

– Рушаймо? – спитав молодий козак у старого.

– Так, пане Чіпку, – той кивнув, та вони поцокотіли копитами скакунів по бруківці площі… найголовнішої для вкраїнського народу.

За ними рушили інші січовики, також тихо цокаючи.

Раптом Чіпка почув інший цокіт. Він обернувся на нього, і зі здивуванням побачив неподалік свого пришляха!

Назар рушив свого коня до нього.

– Назаре, ти чого тут? – здивовано спитав Чіпка.

– Ну, я же твій пришлях, – він знизав плечима, легенько усміхнувшись. А потім обережно зазирнув парубку в очі, та спитав: – Ти ж не проти?

– Та ні, – той усміхнувся.

У нього на душі несподівано стало тепло.

Із Назаром у них були складні стосунки, але парубок ніколи не вважав його поганою людиною; і, якщо той хоче бути поруч із Чіпкою у цю доленосну мить, то він геть не проти.

Насправді, як відзначив для себе Чіпка, це навіть приємно. Бо колись вони добре ладили… аж допоки Назар не прогнувся під його батька. Але те, що пришлях все ж таки прийшов підтримати його – це багато що сказало Чіпці.

Раптом парубок зрозумів, що не тільки Назар хоче бути поруч із ним у цю мить.

Доленосну.

Їдучі уперед, і оглядаючись довкола, він побачив, що з різних кінців на Бруківку Незалежних почали виходити люди: по одному чи групками, багато одягнені чи скромно… навіть бідно; більше всього було відвертих бідняків, але прийшло й багацько людей позаможніше. Тих же, хто вчора святкував тут, майже не прийшло нікого; він би точно згадав ці яскраві кольорові вбрання, що складалися у захопливе й водночас жахливе море.

Сьогодні ж прилив приніс інші води на Бруківку Незалежних; і ця рідина мала солонуватий присмак сліз, а не п’янящій веселощів.

Коли Чіпка під’їхав до пам’ятника гетьману-визволителю, Бруківка Незалежних знов була людною – як зазвичай; але ж не так, як зазвичай.

Парубок знов оглянувся довкола – тисячі людей йшли в його напрямку, і нові не припиняли ступати на площу. Від цього всього вісімнадцятирічний парубок похитав головою.

А потім хмикнув. Подивився на сонце. Потім на вхід у гетьманську резиденцію.

Ледь здригнувся.

Гетьман дивився на нього. А ще він їхав. І теж до нього.

Поруч із ним їхала генеральна старшина, більшість полковників, та сотня гетьманських козаків – велика делегація.

Чіпка зітхнув, та спішився. Віддав коня у розпорядження Назара, а той відвів його убік. Там же стали й інші козаки, з конем Орлика.

Парубок же з паном Пилипом залишилися одні. Вони переглянулися, і Чіпка почав проводити внутрішні зміни у своєму тілі. При цьому він відсторонено дивився на пику коня, на котрому сидів перший гетьман незалежної країни.

Морда могутнього коня була спокійною, навіть трохи погрозливою.

Але ж Чіпка відчуває почуття за цими масками спокою.

Йому стало шкода конячку – витримати тиск цілого гетьмана під силу не кожному.