Розділ 2/6

Чіпка вийшов із дверей заїзду, у котрому мав розмову з паном Орликом. Задумливо почесав щоку, і повільно пішов у бік стайні за своїм скакуном.

До виправи ще година. Добиратися Чіпці туди не довго, бо вона відбудеться на Бруківці Незалежних.

Заповіт вже написано.

Що робити далі, він навіть не знає. Ранковий запал після створення плану та проходження по його пунктах вичерпався. І парубок вже відчував, як погані думки починають воронами літати над головою.

Він зітхнув. Вивів коня та забрався на нього. Без зацікавлення подивився вліво та вправо у пошуках хоч чогось.

Тут Чіпка побачив ту людину в брилі, що зайшла у корчму та дивно вийшла із неї. Вона займалася своєю справою.

«Якась дивна діяльність. Цікаво, чим вона займається?» – подумав парубок, та вирішив під’їхати до цієї людини.

Кінь лінивими кроками довів його до звичайної людини, що в поті обличчя займалася своїми справами. Парубок кашлянув та ввічливо звернувся до неї:

– Пані?..

Вона навіть не поворухнулася. Спочатку. Потім все ж таки заворушилася:

– Що, ви мені? – людина із втомою розігнулася та здивовано подивилася на Чіпку. – Йой, пане, пробачте! – вона різко схилилася у поклоні. Після чого охнула та взялася за спину; при цьому похитнувшись та ледь втримавшись на ногах.

– Йой, ну що ви робите! – збентежений парубок квапливо спустився з коня, та допоміг людині розпрямитися. – Нащо ви це зробили?

– Що, пане? – людина здивовано подивилася на нього.

– Ну, поклонилися! – Чіпка з незлим обуренням уставився на співрозмовника.

– Так, ви ж пан, пане, – все також здивовано відповіла людина.

– Ну, і що? Ми ж у Гетьманщині – у країні вільних козаків, що вибороли незалежність для народу загалом, та кожної особистості окремо. Ми же здихалися усіляких панів! – Чіпка насправді не розумів цю людину. Усередині нього навіть почало з’являтися роздратування на неї: заради чого воювали вкраїнці?

– Та що ви, пане, – звичайна людина трохи сором’язливо подивилася йому на груди, – країну вільних козаків не назвуть на честь гетьмана.

– Хм… ваша правда, пані, – він засмучено подивився на мешканця Гетьманщини.

Йому стало ніяково, навіть виникло бажання піти звідси. І, чесно кажучи, парубок піддався цьому бажанню:

– Що ж, пані, піду я. Дякую за розмову.

– Будь ласка. Так а… а що ви хотіли, пане?

– Я… та нічого я не хотів. Тому і підійшов подивитися, що робите ви. А тепер, знаєте, вже є якесь бажання дещо зробити. Ви надихнули мене, – колишній спадкоємець гетьмана по-доброму усміхнувся. – Дякую вам, пані!

– Будь ласка, пане! – людина розквітнула усмішкою.

Гетьман присів у крісло у своєму кабінеті. Схрестив руки на грудях.

Обличчя людини виражало незадоволення. Ці негативні еманації, ще й від небезпечного хижака, ще більше лякали і так переляканих хлопців.

Навпроти гетьмана, у напівтьмі приміщення, стояли два молодих вовкулаки, дев’яти та восьми років. А за дверима нервово смикалася стурбована жінка – друга дружина гетьмана.

Єрмаку не подобалися його діти від другої дружини. Наскільки він пам’ятав, його старший син у їхньому віці сміливо дивився на свого батька. Хай тоді ще не існувало кабінету, і Вишневецький був полковником, а сміливість-то була.

Щоправда, як вважав гетьман, це через його матусю – вона захищала сина. А коли дружини не стало, хлопчик перестав дивитися сміливо… але не через смерть матусі, що захищала до цього. А потім – коли батько перестав стримувати себе.

Зараз чоловік згадав і збагнув це.

Як йому поводитися із дітьми, що залишилися? Що він хоче виростити з них?

Чи, можливо, приміритися з Чіпкою?

Гетьман похитав головою.

Його діти – його наслідники. Вони мають бути смиренними. Чіпка точно не такий.

Його треба вбити.

Але вони будуть проти.

Вовкулака рикнув, випустивши у цьому рику свою лють. Точніше, тільки ту, що крутилася на його язику; так-то люті у ньому залишалося ще достатньо.

– Що ж, діти, – гетьман перервав тишу, – ваш старший брат виявився бовдуром. Сьогодні я покараю його за це. І ви будете присутніми при цьому.

Хлопці перестали дихати.

Чоловік подумав, що це занадто пряме залякування, тому вирішив згладити:

– Я вовкулака, а він химерник. Вам буде корисно подивитися на такий бій. Це ж не тренування буде, а бій не на життя, а на смерть.

Коли гетьман дав пояснення, що діти будуть присутніми для їхньої же користі, він побачив, що ті трохи заспокоїлися.

– Кирило, – батько звернувся до старшого сина, – Федоре, – він подивився на молодшого, – коли ви у моєму кабінеті, та окрім нас нікого немає, можете сідати у крісла навпроти мене.