Розділ 1/6

Місто Краматорськ – це осередок влади, культури, та життя у Гетьманщині.

Тут знаходиться і духовна влада, що колись була важливою для вкраїнського народу, але зараз відштовхує від себе діями митрополита.

У ньому знаходиться і місцеве самоврядування, що колись було надане містянам магдебурзьким правом, а тепер таке, що не послуговується жодним правом, бо міська варта численна і щедро підтримується гетьманом.

Тут і влада грошей та багатіїв, але спрямована вона не на заробіток грошей назовні країни, щоб збагатити народ усередині, а спрямована на домовленості з продажними політиками, щоб завдяки податкам і пільгам, тобто за кошти народу, підтримувати себе.

Тут же, звичайно, володарюють і самі політики – гетьман, генеральна старшина, та голова найближчого, окрім міської варти, війська, тобто полковник краматорського полку.

І ці верховоди знаходилися у гетьманській резиденції, у залі для нарад. Вони зібралися розв'язати важливу проблему саме тут, в залі для нарад, як би Єрмак не любив своєю дивною любов’ю свій дивний кабінет.

Але ж там мало місця.

«Хоча, кажуть, там загубилося багато людей. Так, що потім їх ніхто так і не знайшов», – відмітив Ворон. Відмітив безвиразно.

Зараз цей старий але міцний вкраїнець, а по сумісності герой визвольної війни, сидів поруч із верховодами його країни. Вільної та незалежної, дякувати Ворону та іншим.

Іншим, у сенсі, не тим, хто сидів тут; іншим, це тим, хто ризикував своїм життям заради свого народу сорок років тому. Як Пилип Орлик, наприклад.

– Бісів Пилип, – процідив крізь зуби отець Мирослав. – Усох на старість, пил сиплеться, та цим пилом всіх нас і засипав!

Митрополит єдиний, хто наважувався висловлювати свої почуття при незадоволеному гетьмані. Інші же дивилися на Єрмака Вишневецького, нахмуреного чоловіка, що сьогодні битиметься зі своїм старшим сином, та казали спокійним тоном. Не хотіли звертати до себе уваги хижака.

Щоправда, ще Ворон не боявся. Але він свої почуття взагалі не звик виказувати.

Усі почуття цього вкраїнця згоріли сорок років тому, під час визвольної війни. Вона тривала всього два роки, але песиголовці, керовані лихийцями-людьми, були занадто страшним противником.

До того ж, коли з Січі прийшли козаки, Ворон майже одразу став полководцем у своїй частині країни. Тому десятки тисяч вкраїнців, що знайшли смерть саме під стягом його відповідальності – їхні смерті просто забрали бажання щось відчувати. Не одразу забрали, а крихітка за крихіткою, вельми довго… та впоралися.

– Я так розумію, Орлик збере на Бруківці Незалежних багацько людей, – обережно відмітила голова Краматорську, пані війт. – Треба скликати всі зміни міської варти?

– З чого ви взяли, що він збере багато людей? – спитав Ворон, подивившись на посадовицю.

Та розплющила рота, а потім задумливо пожмакала їм, не знаючи що відповідати. Тож втрутився митрополит:

– Тому що люди незадоволені нашим режимом, Вороне.

– Я можу зрозуміти, чому мануфактурники, торговці та деякі інші виходили на нещодавній майдан – бо ми підняли податки заради армії. Але ж, нащо виходити містянам загалом? – тепер Ворон подивився на митрополита.

– Бо це ж виклик гетьману! А звичайні люди не люблять пана Єрмака, – з ледь чутним, бо стримуваним, роздратуванням відповів отець Мирослав.

– Я постійно провожу час із військовими. Думаю, знайти більш звичайних людей складно. Так от, там добре ставлення до гетьмана, – висловив своє бачення обозний.

– Бо я вкладаю величезні гроші в армію, Вороне, – подав голос гетьман.

Чоловік казав похмуро. Настрою в нього не було, і розмовляти не хотілося, але він все ж таки додав:

– Армія завжди була важливою для нашої країни. Особливо зараз, коли з лихицького Лісу приходять зворушливі чутки, тим більше треба було підняти податки, щоб удруге збільшити армію. А звичайні люди ледарі, тільки і роблять, що скаржаться!

Сказавши це, гетьман зло ошкірився.

Не через людей-ледарей, а через слабкість. Ту, що пролунала його словами, котрі для обізнаних людей могли прозвучати як виправдовування чи маніпуляція.

Гетьман залежить від Ворона. Сімдесятип’ятирічний герой визвольної війни має великий вплив серед військових, та ще він великий полководець. Єрмак давно би вбив таку серйозну фігуру в політичному житті його країни, щоб усунути можливого суперника, але Ворон і не те щоб бере участь у цьому політичному житті. Він звичайний, до мозку костей, козак, котрого турбує захист його Батьківщини від зовнішнього ворога. І Вишневецький допомагає йому в цьому, а натомість отримує вірну армію; і, що набагато важливіше, вірного головнокомандувача цієї армії.

Альтернативою Ворону була би людина, котрій треба було би платити багато грошей за вірність. А ще його помічникам. І, Єрмак упевнений, ці люди не задовольнялися б цими грошима, а розкрадали б ще й ті гроші, що спрямовуються на армію.

А гетьману, що прагне об’єднати дві частини однієї країни, армія потрібна міцною.

– Так, армія важлива, – згідливо кивнув герой визвольної війни.