Розділ 4/4

Не пройшло і хвилини, а Чіпка та Пилип вже сиділи в кімнаті товмача. За невеличким і простеньким столом, посеред кімнати. Сиділи один навпроти іншого.

Як відмітив Пилип, парубок поводився геть спокійно: сидів розслаблено, дивився прямо, без внутрішньої напруги чи хвилювання.

Товмач не міг зрозуміти парубка: чи то він також майстерно, як і він зараз, приховує своє хвилювання, або ж Чіпка насправді не переймається тим, що відбудеться?

– Пане Чіпку, – зрештою почав товмач, – ви не передумали виходити замість мене? Скажу відверто, – Пилип опустив погляд і зосередив увагу на стільниці між ними, – я готовий вийти проти вашого батька. Я добре розумію, що він мене вб’є. Але я готовий до цього – я готовий віддати своє життя за свої ідеали, – він повернув погляд до обличчя Чіпки. Рішучий погляд.

– Ви смілива людина. Я захоплений вами, – Чіпка зробив невеличкий поклін головою. – Звичайно ж, я не передумав, – парубок знизав плечима.

– Зрозуміло, – товмач кивнув головою. Це був останній раз, коли він спитав про це.

Орлик учора був готовий померти за свої ідеали. Але, якщо знайшовся хтось інший, то він геть не проти.

Шкода парубка, самому трішки совісно, але це життя.

Тож товмач продовжив про інше:

– Як ми учора визначилися з вашим батьком, бій буде пішим, на шаблях. Броню чи артефакти не використовувати. Зілля не приймати. Дарами користуватися можна.

Питання не прозвучало, але Чіпка кивнув – так, він пам’ятає та дотримається правил.

– Добре, – Пилип знов кивнув. – Але, насправді, це не головне, – погляд літнього чоловіка набув чималої серйозності. – Пане Чіпку, як ви збираєтеся перемогти вашого батька? І взагалі, ви збираєтеся?

– Взагалі, – спокійний до того парубок трішки зніяковів: його погляд ковзнув убік, а долоні, що лежали на стільниці, зчепилися пальцями, – я не вірю у те, що зможу перемогти гетьмана. Але спочатку спробую.

– Пане Чіпку, це досить самовпевнено, – обережно сказав товмач. – У вас, певно, й плану немає.

– Він є. І його щонайменша мета: вижити.

– Це добре.

«Що ж, – подумав Орлик, – якщо парубок не помре, це теж буде корисно Кошу. Хоча, до чого тут Кіш».

– А як ви збираєтеся це зробити? – вирішив наполягти січовик.

– Я би хотів залишити свій план при собі, – сказав парубок, обережно подивившись на співрозмовника.

– Пане Чіпку, – літня людина затягнулася із відповіддю. Парубок, вочевидь, не довіряв йому настільки, щоб поділитися своїм планом на порятунок. Це дратувало, але це нормально. – Що ж, – Пилип видихнув, та заспокоївся, – ваша справа. До речі, ви маєте розуміти, що ваш батько може і не вбити вас.

– Ви погано знаєте мого батька, – очі Чіпки округлилися, від чого шкіра на лобі покрилася складками, а сам він хмикнув і похитав головою. – Він не має милості не тільки до чужих, але й до рідних. Принаймні, – тут парубок із легким сумом зітхнув. – Принаймні, я не вхожу до категорії рідних.

– Та ні, пане Чіпку, – товмач зніяковів усередині, та проникливо пояснив: – Ви химерник. Останній. Принаймні, з відомих. Вашому батьку можуть просто не дати вас вбити.

– Не дати?! – парубок, що заходив у цю кімнату спокійним, вкотре вибухнув емоціями.

Не злими. Пилип взагалі ще не бачив його злим, хоч на долю парубка випало багацько негараздів.

Літня людина усміхнулася від цього своєю доброю усмішкою.

Але наступної миті товмач згадав, що його наступні слова будуть неприємними. Тому усмішка зникла з обличчя старого козака.

– Так, можуть не дати. У кожного диктатора є близький круг оточення, котрий має великий вплив на нього. Але ж… – Орлик, із обличчя котрого нещодавно зникла усмішка, поникнув ще більше, – він може залишити вам життя, але покалічити, щоб ви не стали йому загрозою.

Парубок задумливо покивав.

– Насправді, це може навіть завадити моєму плану. Чи допомогти?

– Серйозно? – здивовано перепитав товмач. При цьому його зморшки на обличчі стали неймовірно виразними.

– Так. Втім, розберуся, – задумливо протягнула людина, що скоро вийде на смертний бій; або такий бій, що спотворить її життя та занурить у безвиглядну залежність.

Втім, молодий вкраїнець не зневірювався. Він звик до проблем.

– Вам потрібна якась допомога від мене? – вирішив спитати січовик.

– Так, – молодий козак кивнув. – Після виправи з гетьманом я можу бути у поганому стані. Ви подбаєте про мене? У мене є достатньо грошей, тож я поверну потім за лікування, чи що ще знадобиться.

– Пане Чіпку, – Пилип легенько, по-доброму розсміявся, – ви рятуєте моє життя. Ви саме цього захотіли, але ви все одно рятуєте мене, та й виходите проти диктатора нашого народу. Тому, послуги мольфара я точно оплачу. Ви, головне, доживіть до їх надання.

Чіпка невпевнено кивнув, а потім усміхнувся.