Розділ 2/4

Гетьманщина це авторитарна та відносно централізована країна, але вона все одно розділена на полки із певною долею самоврядування. Ці полки керуються полковниками та полковою старшиною: полковників обирає місцеве населення раз у п’ять років, а полкову старшину назначає вже сам полковник.

Полковники та полкова старшина мають такі вольності, як, наприклад: вершать правосуддя у справах місцевого значення, чи розподіляють частину податків на свої потреби. Іншу ж частину податків, причому більшу, отримує вже генеральна влада на чолі з гетьманом та генеральною старшиною. І гетьман постійно тисне на полки з бажанням свою частину збільшити, чи утискуючи в інший спосіб.

Подібна політика генерального уряду ніяк не подобається полковим верховодам… але Єрмак Вишневецький закриває очі на хабарництво з боку полкової влади, іноді підкупляє, і доволі часто… погрожує. Або вбиває, якщо неугодні політики достатньо дурні чи нестримані, щоб їх можна було викликати на виправу; чи, якщо вони недостатньо обачні у темних місцях.

Через це все опозиційних полковників небагато, але вони все одно є.

– Вітаю вас, товариство.

У просторому приміщенні, за великим овальним столом, сиділо декілька людей: зрілого або похилого віку, одягнені в багаті, хоч і умовно домашні, наряди, із серйозними та стурбованими обличчями.

Вони, противники влади, з’їхалися у столицю на повноліття наслідника свого противника. Через це дехто, як Дем’ян Лубко, навіть трішки відчував себе боягузом.

Але боягузом Дем’ян відчував себе учора. Зараз же він зібрав своїх поплічників для наради. І, чи буде він відчувати себе боягузом і сьогодні, визначить цей ранок.

І опівдні.

– Чи має Чіпка шанси подолати свого батька? – спитав один з полковників.

– Взагалі, ми вважали, що ні, – повільно, бо задумливо, відповів Лубко – неофіційний лідер опозиції. – Але ж парубок чомусь кинув виклик своєму батькові, – він нібито спитав у інших.

Але ніхто не відповів, тож Дем’ян зітхнув, не знаючи як продовжувати.

Дем’ян Лубко був чоловіком п’ятдесяти трьох років. Він мав зріст метр сімдесят, був вузьким у плечах, худуватим, але якісь м’язи мав. Його напівсиве волосся вільно спадало до плечей, а сірі очі з легеньким примруженням дивилися на присутніх з худого обличчя з різкими рисами.

Неофіційний лідер опозиції дістався печатки полковника майже двадцять років тому, у відносно молодому віці – успадкував її від свого батька; та зараз ніхто не дорікає йому через це, бо Дем’ян довів свою полковниччю вдачу мудрим керуванням.

Керуванням полком.

З керуванням же іншими полковниками було трохи складніше.

Лубко рішуче плеснув у долоні, розганяючи невпевненість, та почав:

– Вартує розглянути його химерництво: із цього ми знаємо тільки те, що він натренований зміцнювати кісті, шкіру, м’язи. Ну, і котячі лапки, – чоловік з напівсивим волоссям хмикнув; та майже одразу знов посерйознішав: – У стані зміцнення свого тіла парубок часто перемагає своїх наставників, тобто вовкулаку та характерника, але до рівня свого батька не дістає… ось, що нам відомо, – Дем’ян зітхнув. Бо відомо те, що Чіпка має програти.

– Василино, – один з полковників звернувся до іншої. – Ти ж наче закінчила колегіум – розкажи на що здатні химерники.

– Та на все, – Василина знизала плечима, та відпила з келиха.

Насправді, пані Василина не була такою зухвалою, та й у келиху був алкоголь тільки легкий. Просто, до неї звернулися у момент, коли вона вже збиралася випити. А вона не звикла зупиняти свої справи заради інших.

Василина Шибайголова – жінка тридцяти двох років, із темним волоссям до середини шиї, і приємними зеленими очима. Вона була середнього зросту, тобто метру шістдесят, і не мала широких плечей або купи м’язів, але була більш-менш придатна до козацької справи; навіть не зважаючи на те, що за останній рік вона трохи погладшала, бо стала менше доглядати за собою… і за політичними справами… і стала пити… але розум при ній залишився.

Як і симпатичне обличчя; на відміну від усмішки – кажуть, колись вона у неї була приємною та яскравою.

– Василино, – Дем’ян м’яко і твердо звернувся до наймолодшої полковниці; вона подивилася у відповідь із питанням у погляді. – Насправді, розкажи, будь добра.

– Добре, буду добра, – Василина кивнула, із зітханням відставила келих. Задумалася. І незабаром, як і просили, почала розповідати про химерників; відкинувшись на спинку крісла: – Химерники можуть змінювати своє тіло немов глину. Для цього вони використовують власну чарівну енергію: як для самого процесу змінення, так і після, щоб підтримувати зміни. І їхній запас енергії геть не безмежний. А зміни не можуть бути такими, як їм тільки захочеться. Точніше, можуть…

Жінка трішки дратовано потерла підборіддя, бо треба думати як роз’яснити складне питання.

– Ну дивиться. Химерник може відростити собі великі руки. У два метри завдовжки, я не знаю. І в цих руках потрібно щоб було більше крови. А вони не можуть цього. Це важливий момент – вони не створюють кров, це їхнє слабке місце. Так ось, якщо химерник виростить руки, то в нього будуть проблеми з нестачею крові. Є способи обходити це, але для цього потрібно ще більше змінювати фізіологію, тобто витрачати більше енергії, та і більше знатися на цій фізіології.