Розділ 1/4

Цей світ чарівний.

Щоправда, вже як декілька століть сила чаклунів та чарівних істот, хай і повільно, але згасає. Це відбувається після появи на світ Лісу. Чарівного місця. Котре, на жаль, не згасає.

Втім, є й інше чарівне, що не згасає – чарівні речі. Хай їх залишилося мало, бо їм притаманно ламатися через необачність чи бажання їх знищити, але вони є. Від геть дрібничок – чарівних ґудзиків, що не відриваються від одягу, до великих та значних речей – наприклад, чарівних звукопередатчиків, що мають змогу передавати звуки між собою на будь-яку відстань. Або ж середній варіант – амулети для пошуку пороху, котрі колись були перероблені з амулетів для пошуку химерників; і ту і ту річ було зроблено для придушення поневолених народів. Лихицькими магами.

Зараз же ті маги… померли, а маги й чарівники взагалі виродилися, та стали більш вузькоспрямованими.

Тепер у світі є мольфари, що, наприклад, здатні керувати погодою, чи лікувати людей; чи вбивати їх.

Є характерники, котрі більш придатні для вбивства, бо вони сильні тілом, вміють відводити погляд, пришвидшуватися щоб спіймати кулю зубами… або для того щоб просто увернутися від неї. У них є ще інші властивості, що також роблять їх ладними для вбивства, але більшість характерників козаки.

Тобто захисники, а не вбивці.

Ще є вовкулаки – вони і людським тілом неймовірно потужні та спритні, так ще можуть перевертатися на великих вовків, що на додачу до сили і швидкості покриті жорсткою шерстю, мають гарні органи чуття, а також гострі зуби й пазури.

Певно, вони найліпше підходять для вбивства.

Наприклад, Чіпки.

Парубок потягнувся, зівнув, та розплющив очі.

Над ним знаходилася звичайна дерев’яна стеля. І вона належала не зовсім звичайному, але теж дерев’яному заїзду.

Так. Сьогодні він спав не вдома. Бо, оце так нахабство, слуги батька вигнали його з його ж покоїв у гетьманській резиденції! Будь Гетьманщина більш демократичною, парубок би обов’язково комусь поскаржився.

«Демократичною, – хмикнувши, відмітив він. – Демократичну країну не назвуть на честь однієї людини. Ну, посади, але все ж таки».

Так, демократії бракувало. Тому Чіпці прийшлося швидко збирати свої речі, нав’ючувати їх на свого скакуна, та відправлятися нічним містом шукати собі дах над головою.

Втім, він не скаржився. Ні на слуг батька, ні на звичайну стелю над головою.

Йому в цьому всьому бачилося щось файне. Бо він уперше за багато років прокинувся сам, а не був розбудженим пришляхом. І він не очікує якоїсь безлічі проблем від дня, що гряде. Та, найголовніше – він сам може визначитися із тим, що робити сьогодні, бо немає якихось обов’язкових та недуже приємних справ, нав’язаних йому батьком.

Хтось може сказати, що, як би, є одна проблема та одна неприємна справа, нав’язані батьком, але парубок намагався не зациклюватися на негативі. Бо нервувати шкідливо для здоров’я. Кажуть, це може довести до смерті.

Йому цього точно не треба.

Замість цього він сів у ліжку. Безтурботно погупав руками по постільній білизні. Подумав що робити.

Виправа відбудеться десь опівдні – коли вчора стало питання, чи хочуть битися одразу, гетьман сказав що ні; його син теж не виказав подібного бажання.

Зараз же була десь шоста-сьома година ранку. Тобто, так багато часу залишилося, просто жах.

– Добре, треба щось робити.

Чіпка піднявся, та напівголим походив кімнатою у пошуках справ. Подивився на свої речі, що були звалені на стіл та під ним.

Під столом стояла невеличка шкатулка з грошима та прикрасами, що заповіла парубку матуся; а тій вони здебільшого дісталися від чоловіка, що обдаровував носійку химерницького дару.

На столі лежали шкіряні мішечки з книгами, столовими приладами, та засобами гігієни. А поверх них було вчорашнє вбрання парубка, комплект звичайного одягу та шабля. Чіпчина шабля. Так – учора гетьманський мольфар вручив йому шаблю. Як урочисто казав чарівник, клинок створено з найкращої сталі та найкращим ковалем – його викувано для того, щоб перемагати.

Певно, гетьман зараз лікті кусає.

Взагалі ж, його батько міг і не дарувати шаблю. Так, Чіпка досяг повноліття і став козаком, але ж козак не зобов’язаний володіти шаблею. Так-то, шабельний бій, як і вміння стріляти з лука, це і важка в навчанні справа, і коштує ця зброя набагато дорожче за рушницю, тож шабля багато у чому статусна річ.

А ось він, статус, якраз у парубка і… був. Як і вміння фехтувати шаблею… котре нікуди-то не зникло, і скоро його треба буде показати. Втім, пізніше.

Загалом же, пожитків у парубка не дуже багато. Більшість речей він залишив там, у своїх старих покоях. Чіпка хотів скоріше вийти з резиденції батька, тому взяв тільки саме необхідне. І тільки те, що впало в око. Можливо, про щось забув. А про деякі речі й правда забув би, як-то комплект одягу, якби не Назар: він прийшов та допоміг зібрати речі.

Взагалі, Чіпка не міг сказати, що робив усе швидко через бажання втекти. Коли він збирав речі, то подумав про це, і спитав себе: «Чи я такий боягуз?» – але відповів спокійно та впевнено: «Ні».