Розділ 4/4

Пилип любив спілкуватися. А його співрозмовники любили спілкуватися із ним. Але сьогодні він втомився, а співрозмовники не викликали бажання спілкуватися вже з ними; втім, він все одно вів розмови – бо це єдине, що він міг.

Старий козак запихано дійшов до столу з закусками. Їсти не хотілося, але він хотів отримати задоволення хоч від чогось.

Тільки що він відійшов від чергової компанії верховодів країни, з котрими вельми мило поспілкувався. Цього разу то була не старшина, а багачі на чолі з пані Замойською – неймовірно багатою людиною, що за час гетьманування Вишневецького потроїла свої статки; котрі й до того були найбільшими у країні.

Поспілкувалися вони мило, вельми мило, але без якихось результатів.

Як і в попередніх розмовах.

Пилип заспокоював дихання, обводив поглядом стіл з тарілками, та виринав з неприємного посмаку від розмови.

Він узяв якусь закуску. Скуштував.

«Ось, ось тепер приємний посмаку… Певно, саме через це місцеві верховоди і їдять, а не діють».

– Ти зрозумів розмову? – прожувавши, товмач звернувся до помічника, котрого почав брати із собою на розмови.

– Так! І мені здається, що ви посіяли зерно сумніву щодо того, що Вишневецький їм на користь! – молодий чоловік казав це захоплено, із великою повагою до свого начальника. – Пане Пилипе, вам мої слова не авторитет, але ви неймовірний перемовник!

– Дякую, – сказав товмач. Сказав наче із вдячністю за добрі слова, але безвиразно, втомлено.

Старий козак насправді втомився. Занадто він старий для того, щоб так багато перемовин проводити. Зокрема, і через це почав брати на розмови помічника – він точно нічого не забуде.

Він зможе зберегти цю інформацію.

Втім, втома лише одна з причин ніякого настрою старого вкраїнця. Бо ще його спустошувало те, що ніхто нічого не робить, і не хоче робити; ні на Січі, ні тут. І так виходить, що старий козак проти диктатора сам на сам.

Пилип розпачливо похитав головою, та узяв ту закуску ще раз. Пожував, трішки усміхнувся – насправді смачна. Причому, раніше він таке не їв. Треба запам’ятати.

Втім, час повертатися до справ.

Товмач розвернувся у пошуках нової компанії.

Хай вона навіть буде неприємною.

Погляд старого козака впав на гетьмана – той впевнено ступав у його напрямку.

– Що відбувається? – із нерозумінням спитав Чіпка. При цьому його голосом промайнуло занепокоєння – перше почуття, що з’явилося у порожнечі його души після того, як він виговорився Ворону.

Вони з генеральним обозним стояли у декількох метрах від гетьмана і січового товмача. А ті спілкувалися, проте вельми дивно. Немов проводили словесну виправу.

А ще оточуючі. Всі зупинили свої розмови та обережно підійшли ближче до них.

– Твій батько збирається вбити січового товмача, – загалом спокійно, але з нотками несхвалення відповів обозний.

Чіпка здивовано подивився на нього. Його дивна реакція, його дивні слова. Що він має на увазі?

Пан Ворон подивився у відповідь, легенько зітхнув, та сказав:

– Січовикам не до вподоби твій батько. І вони прислали пана Пилипа підбурювати місцевих проти гетьмана: товмач сьогодні провів багато розмов у столиці, і деякі його співрозмовники зізналися у предметі розмов. Тож твій батько вирішив вбити пана Пилипа за це, – герой визвольної війни замовчав. А потім продовжив іншим тоном, з нотками суму: – Знаєш, я згадав про притулок Острозького: коли він утратив кошти для існування, тих бідних сиріт взяли до себе січовики. Добрі вони хлопці. Шкода, що гетьман вирішив ворогувати з ними.

Почувши це, Чіпка перевів розгублений погляд з героя визвольної війни на двох вкраїнців, що проводили предтечу братовбивству.

– Так, вкраїнці з Січі діють на благо свого народу. І я упевнений, що вони хочуть, щоб наш народ об’єднався; та не під рукою диктатора, пане Вишневецький, – сказав Пилип велету, що впевнено височів над ним.

– Диктатора? Так ви називаєте сильного лідера, що наводить порядок у країні після гетьманів-слабаків? Називайте мене диктатором, тираном, чи як ще забажаєте, але я дію на благо свого народу. Я гарний правитель, – упевнено відповів Єрмак.

– Ви – гарний правитель? – перепитав січовик.

– А що, в Гетьманщині погано живеться? – гетьман припідняв брови, та провів рукою навколо.

– Там, де ви провели рукою – можливо добре живеться. Та у вас, гетьмане, певно руки короткі, бо в ліченому кілометрі живеться вже не добре, – Пилип похитав головою, а його обличчям промайнув легкий розпач.

Вишневецький незадоволено видихнув. Потім зневажливо махнув рукою, та сказав:

– Бідні є всюди. І, якщо в Гетьманщині вони тільки частина населення, то у деяких місцях бідність суцільна. Наприклад, на Січі: місце голодранців, котрі не можуть себе прогодувати. Або нікому їх прогодувати, – гетьман трішки нахилив голову уперед, зазирнувши в очі співрозмовнику.