Розділ 5/5

Прогулянка головними вулицями столиці тривала.

Ноги спокійно ступали якісною бруківкою, що не відвертала на себе уваги, та давала можливість насолоджуватися краєвидами. І Чіпка цим і займався – подивитися та помилуватися було чим.

Причому, зараз, ідучи без кваплення, парубок бачив відносно знайомі будівлі, але переосмислював їх. І, дивлячись на будинки у центрі міста – чи то звичайні двох-трьох поверхові, чи то взагалі невеличкі маєтки – Чіпка розумів, що вони поліпшали за останні роки: на фасадах з’явилося більше усіляких карнизів, балюстрад, арочек; вікна та двері замінилися на такі, що з ліпшого матеріалу, та вони прикрасилися різьбою; на стінах стало більше мозаїки та розпису, а самі стіни майже всі побілені; а там де не побілені, то мають цікавий фасад з каменів чи цеглини.

А ще, окрім поліпшення старих будинків, з’явилося багато нових, і зроблених більш багато. Вже не у стилі козацького бароко, для котрого притаманна певна спрощеність оздоблення, а у розкішному бароко. Щоправда, інша риса козацького бароко – що у ньому здебільшого будують храми – так от, їх все також багато будують. І вони виблискують золотими куполами та сяють побіленими стінами, а ще хизуються безліччю складників оздоблення.

Загалом, багатство поверталося на вкраїнські землі, і квітуча столиця була доказом того. І це стало відкриттям для сина свого батька. Він-то вважав, що у Гетьманщині життя погіршується, а не поліпшується.

Втім, його необізнаність не дивна, бо він проводить майже увесь час у комплексі гетьманської резиденції. Ех…

Чіпка подивився на садибу якогось пана, повз котрої вони проходили: будівля була метрів п’ятдесят завдовжки, у п’ять поверхів, багато прикрашеною складниками оздоблення, і побудованою у стилі бароко, причому нещодавно. Такий палац могла дозволити собі ну дуже багата людина.

Гетьманська же резиденція побудована на кошти держави, тому розмірами вона разів у десять більше, причому головний корпус має висоту під п’ятдесят метрів, а деякі вежі ще вище стирчать. Вишневецький заклав її через півтора роки після того, як заволодів гетьманською булавою. Тоді він досяг значних успіхів на посаді – уклав багацько важливих угод із західними та далекосхідними партнерами, посилив армію, завдяки чому дрібні набіги песиголовців перестали призводити до значних жертв, а також досяг інших успіхів; через це багато хто поважав та радів новому гетьману, і тому подібний величний проєкт не викликав серйозного обурення. А невеличкому обуренню Вишневецький-старший не привертав уваги вже тоді.

Його резиденцію будували до кінця його першого терміну. І побудовано її у якомусь суміші романського та готичного стилів. Це давні стилі, котрі відрізняються від сучасного бароко, зокрема козацького. Але Вишневецький має свій смак в архітектурі, тому його резиденція побудована з цегли та кругляка темних тонів, з черепицею темно-червоного кольору, та великою кількістю веж складної форми, що закінчуються гостроконечними довгими дахами з міді, котра окислилася та стала блякло-зеленого кольору.

Вельми похмура будівля, що своїм стилем геть не вписувалася як до сусідніх будівель, так і до всієї столиці взагалі.

Втім, парубок покинув те місце, і зараз його цікавила столиця, що виявилася геть не похмурою, і не тільки архітектурою: на будь-яких майданчиках, навіть у десяток кроків завдовжки, що зустрічалися Чіпчиним шляхом, парубок бачив діжки з квасом та пивом, а також столи з нехитрою закускою.

І якраз чергове таке місце йому і трапилося на шляху.

Чіпка підійшов до столика, взяв зі скупчення кухлів один собі, та роздивився вліво та вправо: зліва стояла діжка із квасом, а справа з пивом. Думками вісімнадцятирічного парубка промайнуло бажання побешкетувати, та взяти пиво; але промайнула та пропала – Чіпка не любитель алкоголю та шкідливих звичок загалом. Тому свідома особистість пішла за квасом.

Коли парубок налив його собі, до нього звернувся народ – декілька чоловіків та дівчин, що стояли поруч зі столом із закусками:

– Пане Чіпку, це ж ви? – трішки сором’язливо спитала одна дівчина.

Парубок, також із сором’язливістю, подивився на красуню. А то була саме що красуня: тендітна, з гарною фігурою, та з усмішкою на вустах, що осяювала і без того гарне обличчя. І його років!

– Так, я Чіпка, – сказав Чіпка, та підніс келих до рота, після чого зробив ковток. – А ви, пані?.. – проковтнувши, парубок вирішив сказати хоч щось окрім очевидного.

– Та яка я пані, – протягнула красуня, опустивши погляд униз і вбік, а ще закусивши губку, та покрутивши ступнею на носку чобота.

– Насправді, ви, певно, не просто пані, а цариця, – припустив Чіпка, намагаючись утримати свої щоки від почервоніння; химерництвом.

– Ой, та що ви таке кажете, – негучно розсміялася дівчина, подивившись на парубка веселим поглядом.

А Чіпка, що теж відчув веселість, раптом відчув і незадоволення. Незадоволення випромінювалося парубком, що стояв через одну людину від дівчини.

Чіпка подивився на того парубка. Його першим поривом було посміхнутися тому в обличчя, щоб показати своє лідерство. Але наступною хвилькою Чіпка видихнув та опустив погляд вниз, на груди того парубка; а на обличчі з’явилася невеличка тепла усмішка.

Насправді, чого це він? Що за юрбарська поведінка?