Розділ 2/5

Крок за кроком. Безшумно.

Пришлях, сорокарічний непримітний чоловік, відносно непомітно слідкував за сином гетьмана. Майстерно ховатися не мало сенсу, бо піднаглядний знав про нього; а йти поруч із ним було б недобре для репутації наслідника, бо пришлях для попутництва у походах, а не шпигування за кожним кроком. Тому слуга обрав середній варіант контролю. Такий собі статус-кво, де всіх усе задовольняє.

Насправді ця ситуація, певно, задовольняла тільки Вишневецького-старшого.

Втім, інших і не питали.

І, здається, негативні наслідки цього починають проростати з підземної пітьми на волю – наслідник почав поводитися непередбачувано.

Наскільки пришлях розумів людину, із котрою був знайомий від її народження, парубку неприємно, що він стає дорослим, але якоїсь свободи від батька не отримує. У цьому пришлях бачив неправильну поведінку гетьмана.

Гетьман вважає свого сина слабаком, нібито його таким виростила матуся. Тому батько і тисне на сина так, як тільки захоче. Він не очікує від нього спротиву. Бо син і не супротивиться, адже гетьман – його батько, що само по собі дає велику владу над молодою людиною. А ще гетьман могутній вовкулака. Найсильніший, причому не тільки вовкулака, а взагалі серед усіх людей з надздібностями у Вкраїні. І людина, котра могла б суперничати з гетьманом хоча б авторитетом – пан Ворон, герой визвольної війни – признав верховенство Вишневецького. Тому, ніхто не наважується перечити гетьману сам на сам. Разом, колективом – можуть наважитися. Але у тому й справа, що Чіпка перед своїм батьком – гетьманом та могутнім вовкулакою – сам на сам.

Взагалі, як на думку пришляха, Вишневецький своїм ставленням до сина кує срібну кулю для себе. Хай Чіпка і не великий химерник, але він все одно має значну силу завдяки своєму дару. І через декілька років тренувань, коли парубок вийде на пік своїх здібностей фізичних, химерницьких та фехтувальних, то він, певно, зможе подолати батька у бійці. Дивно, що гетьман цього не розуміє.

Та пришлях і не проти. Хай не розуміє і надалі.

А пришлях раптом зрозумів, що вони йдуть кудись не туди – наслідник ступав бруківкою двору до виходу з гетьманської резиденції. А йому не треба було виходити – його життя плинуло усередині монструозного столичного комплексу.

– Чіпку! – пришлях покликав парубка та швидко пішов до нього. Той зупинився та обернувся.

Як відмітив наглядач, Чіпка тримався спокійно. Ззовні.

Усередині, начебто, також.

– Га? – спитав парубок.

Пришлях підійшов. Подивився на козаків біля вихідної брами, що могли їх почути, потім зазирнув у вічі насліднику, та запропонував:

– Відійдемо?

– Добре, – Чіпка кивнув, припідняв кутки губ, і показав рукою у бік площі за брамою.

– Тобі треба назовні? – пришлях проігнорував запрошення, та вирішив не наполягати на тому, щоб вони відійшли вглибину двору.

– Хочу прогулятися.

– Скоро ж святкування, – нагадав слуга.

– Зараз опівдні. До святкування ще безліч часу. Встигну, – парубок спокійно знизав плечима.

Випускати наслідника перед такою важливою подією, як святкування повноліття наслідника гетьмана, пришляху не хотілося. Особливо, враховуючи що в місті багато приїжджих. І вони, разом із місцевими, вже почали святкувати.

Тож, що може трапитися із сином голови країни, серед незадоволених політикою гетьмана людей на підпитку, пришлях навіть боявся уявити.

Не факт, що наслідник зануриться у нетрі, до самих незадоволених, але ж на іншій чаші ваг його, пришляха, життя. Але ж і відмовляти, казати, що гетьман буде незадоволений, він не хотів. Бо стан парубка бентежив людину: спокійне ставлення до можливих проблем, як ззовні резиденції, так, особливо, усередині неї, було ненормальним.

– Твій одяг. Ти не хочеш переодягнутися? – пришлях спробував відтермінувати цю прогулянку – можливо, парубок передумає, поки буде переодягатися.

– Мій одяг? Він так поган для виходу в люди? – парубок грався. Або ні. Наглядач не бачив у його поведінці бажання кепкувати. Скоріш, Чіпка робив це за звичкою.

– Він дуже коштовний та особливий. Можливо, твоє вбрання буде найяскравішим серед усієї верхівки Гетьманщини. Якщо з ним щось станеться… – «твій батько буде незадоволеним», – будуть проблеми.

– Що ж. Якщо його забруднять, наш мольфар почистить. Якщо порветься – ну, чому б йому рватися?

– Насправді, – пришлях кивнув. Він гарячково розмірковував, але не міг придумати безпечного виходу з цієї ситуації. – Я… – він розгублено протягнув, а потім поникнув в очікування можливих проблем, – я покличу козаків нам у супровід, та підемо. Зачекай, будь ласка, хвилинку.

– О, звичайно, – Чіпка по-доброму усміхнувся.

Що ж, сьогодні пришляху доведеться побути саме пришляхом, а не наглядачем.