Розділ 3/3

Чіпка сів на лавці, що стояла в передпокої до кабінету його батька.

Перед дверима в кабінет стояли два козаки в парадній формі. Вбрання коштовне, як у Чіпки. Ще й піхви шабель, та й самі їхні руків’я, інкрустовані золотом, та дорогоцінним камінням. Тож ці козаки з гетьманської сотні, вочевидь, були не стільки для захисту найсильнішої та найстрашнішої людини країни, скільки для красоти.

А для чого був тут, та й взагалі, Чіпка?

Парубок зітхнув. У своєму коштовному вбранні, та з нерозумінням, чому має чекати після приходу на умовно терміновий виклик, він відчув гостре споріднення із цими декоративними вартовими.

Втім, парубок тільки зітхав, а двері у кабінет гетьмана розчинилися.

З напівтьми на світ вийшов обозний. Він коротко кивнув Чіпці, та жваво пройшов повз. За ним вийшла ще одна людина, і вийшла повільніше. Релігійний лідер – митрополит Мирослав. Цей літній чоловік мав красиве ім’я, красиву зовнішність, красиве вбрання, та красивий голос. Паства колись любила його. Але…

Митрополит зачинив за собою двері… у кабінет гетьмана – людини, котру звичайні вкраїнці тихо ненавиділи. Тихо, бо боялися.

Дивно, але митрополит також був трішки наляканим. Цього не було видно зовнішнє, тому вартові цього не помічали, але Чіпка відчув внутрішній стан релігійного лідера, як би той не ховав його за спокійним виразом обличчя.

Втім, доволі швидко вираз того обличчя спотворила легка посмішка, а химерник перестав відчувати його страх.

Митрополит дивився на молодого вкраїнця.

– Чіпку, давно не бачив тебе на проповіді, – Мирослав впевнено підійшов до парубка. – Бог не змушує відвідувати церкву, але ж не вартує забувати про неї, – літній чоловік казав, неприкрито звинувачуючи. – Очікую тебе на наступній проповіді.

– Отче Мирославе, – Чіпка піднявся. – Мир такий несправедливий, тому я вирішив бути атеїстом, – парубок без усмішок знизав плечима. – Всього доброго вам на вашій проповіді, отче, – єдиний відомий химерник прощально кивнув, та пішов до кабінету найстрашнішої людини у країні.