Глава 11. Тепер нам буде легше дійти згоди

Ранок освітив світ: промінчики заблискотіли по склу вікон, по кригах та по бурульках. А ще багато по чому. А ще не тільки заблискотіли, але й просто освітили… звичайно ж не просто, а радісно: домівки, людей, тварин, озера, гаї, степи!

Ех, сонце щодня дарує цьому світу тепло та радість.

Чіпка, вкраїнець, він розплющив очі, потягнувся та усміхнувся – продрімав аж до сходу сонця, що тепер лоскоче своїми промінчиками крізь вікно!

Володимир, лихиєць, трохи зморщився, коли нечастий під кронами Лісу промінь дістався його ока; він відвернув морду, а потім нетерпляче видихнув.

Рефат, вкраїнець киримськотатарського походження, сидів у кріслі, один у своїй кімнаті, але згадував як йому, вчора, було приємно у цьому кріслі – коли він був не один. Він усміхнувся.

Також само робили інші. Також само – тобто, жили своїм життям у цьому світі.

Чіпка сьогодні житиме для себе: не буде мучитися, рвати жили, щоб урятувати свій народ від ворога, а житиме для себе. І це файно.

Вкраїнець усміхнувся, згадавши вірш, котрий він все ж таки дозволив собі учора перечитати; вірш поета, що якраз таки жив і творив у часи поневолення його народу… поневолення людей.

Тому і вірш був про них, людей:

«Ти знаєш, що ти — людина.

Ти знаєш про це чи ні?

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина,

Очі твої — одні.»

Усмішка трохи потьмяніла, коли парубок дійшов до «мука», але загалом Чіпка не зневірився у сьогоднішньому дні.

«Більше тебе не буде.

Завтра на цій землі

Інші ходитимуть люди,

Інші кохатимуть люди —

Добрі, ласкаві й злі.»

Володимир зморщився та потер свою лапу. Вона трохи болить після вчорашнього бою. Та й загалом тіло болить. Як і в інших у його армії. Тому сьогодні вони відпочивають, а завтра зранку… підуть.

«Сьогодні усе для тебе —

Озера, гаї, степи.

І жити спішити треба,

Кохати спішити треба —

Гляди ж не проспи!»

Рефат встав, а в його голові будувалися плани. Великі плани.

Та, хай більша частина дня пройде у праці, саме ці великі плани стосувалися не політичної діяльності, а романтичної.

«Бо ти на землі — людина,

І хочеш того чи ні —

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина,

Очі твої — одні.»[1]

Чіпка встав. Проживати свій день.

[1] В. Симоненко. Ти знаєш, що ти — людина

Той ранок жваво промайнув у справах, та настала черга намагатися прожити день; утім, майже настала, бо до опівдні ще було півтори годинки.

Цілих півтори годинки, за котрі ще можна зробити багацько чого… А Чіпка вже стоїть поруч зі Святославом. І, до того що стоїть, Вишневецький-молодший ще прибраний у добротний одяг, котрий одразу показує заможність; хай і не кричить, що парубок саме що Вишневецький.

На його ногах червоні шкіряні чоботи, що неяскраво відблискують світлом. Ще на ногах червоні штани, але їх майже не видно під жупаном, що, знов таки, червоного кольору, та своїми полами нижче колін. Ще червона тканина є зверху головного вкриття, що називається мугиркою; і крім тканини, шапка з боків обтягнута вовною, і загалом має форму циліндру, але трохи-трохи розширюється вгорі, та й тканинна частина на її горі не плоска, а трохи випукла. І, слід зазначити, що вся ця тканина була не темно-червоного кольору, тобто не кармазин.

Та й узагалі, на парубку видно більше жовтого, аніж червоного, бо поверх жупана вкраїнська черкеска. Це такий верхній одяг з поздовжніми вирізами на рукавах, котрі називаються вильотами. Черкеска здебільшого закриває жупан, але дає волю його червоності: знизу, бо певною мірою коротша; на горі, біля коміра; а ще, і це здебільшого – на руках, бо руки біля ліктів висунуті у вильоти.

У такий спосіб, Чіпка в тулубі, до колін, та в рукавах черкески жовтого кольору, а в інших місцях здебільшого червоного. Здебільшого, бо є й інші барви. Наприклад, чорна вовна мугирки, або ж неширокий білий пояс, чи руків'я шаблі, що стирчить зі звичайних ошкірених піхов. І слід зазначити, що руків'я звичайне, перероблена, але сам клинок… він саме той, котрим колись було відрубано диктаторські долоні.

Давно парубок не використовував свою шаблю, що викувано для перемог. А все через те, що, як приїхав у цей маєток, віддав шаблю у збройну, і відтоді тільки зміненими руками та кинджалом боровся. А сьогодні день особливий.

Загалом, Чіпка сьогодні вирішив прибратися як пан. Хай він і не любить розкіш, але він продав майже увесь гардероб, що накупували йому батько та матуся, зокрема й те святкове вбрання, а гроші, зокрема й матусині, віддав на віднову притулку Острозького; тому, коли парубок вирішив одягнутися на святкування ліпше, то відрази від цього бажання не відчув.