11

Через місяць я вирушав в мандрівку, додому. Повертався в милу моєму серцю Україну після стількох років поневірянь чужиною. Проводжати мене біля замкових воріт зібралася вся маркграфська челядь. Серед строкатого простолюду помітно виділялися своїми траурно-чорними сукнями дві сестри-хазяйки цих земель. Старша – Мілена була помарніла від пережитого. Молода жінка все ще не оговталася від того що дізналася яким ницим пройдисвітом та холоднокровним вбивцею був чоловік якого вона так палко кохала. Хоча все це було не насправді, адже знаходилася під магічним впливом приворотного зілля.

Молодша – Катажина вже майже прийшла до тями. Вона виявилася міцним горішком і мужньо сприйняла все те що трапилося з нами. Дівчина лишень раз не стрималася та налихословила, коли почула мою розповідь про те що трапилося з тілами їхніх вбитих батьків. А тоді, мені вдалося доволі швидко вивести її зі стану непритомності. Потім ми цілу ніч та половину наступного дня блукали лісовими нетрями поки врешті-решт не вибралися на узлісся. Подальший шлях додому вже не склав ніяких труднощів і не зайняв багато часу.

В замку ми застали неабиякий переполох через раптове зникнення хазяїна. Виявилося, що фон Ваніллекіпферл несподівано зник, так нікого не попередивши про свій раптовий від’їзд. Його пошуки не дали ніякого результату і більшість людей вже схиляється до думки, що гер Максиміліан напевне заблукав а потім і загинув у проклятому лісі під час пожежі. Сама ліс нібито спалахнув від удару блискавиць під час бурхливої грози і згорів майже вщент. Сміливців сходити туди та вияснити що й до чого так і не знайшлося. А у мене ще хоч раз побачити головешки химерного монастиря бажання й поготів не було.

– Гер Петер! – звертається до мене фройляйн Блюме, і відчуваю як у її голосі бринить зрадлива сльоза. – Напевно, нам ніколи не вдасться гідно віддячити вам за ваш героїчний подвиг. Але щоб не сталося, пам'ятайте; ми завжди у вас в боргу, і в цьому замку вас завше будуть раді бачити. Будьте благословенні і повертайтеся сюди якнайшвидше.

Уже в дорозі я думаю, що життя загадкова і непередбачувана річ. Можливо, доля колись і занесе мене ще в ці краї. В замок, у якому мене щиро чекають і в який, я обіцяв неодмінно повернутися. Що ж буду намагатися стримати своє слово, адже я все-таки благородний лицар і обманювати красиву дівчину не в моїх правилах.