1

Зізнаюся відверто, спершу завдання, яке я нещодавно отримав від свого нового сюзерена, викликало в моїй душі не лише ледь приховане невдоволення і глибоке розчарування, але й навіть дещицю потаємної образи. Ще б пак, змушувати мене, відважного лицаря Петра Калинця, героїчними звитягами якого захоплювався сам кардинал Фелліні, стати рядовим придворним охоронцем виглядало, наче якісь глумливе знущання. Глузливими кпинами зарозумілого вельможі, що таким негідним чином хотів боляче зачепити ніжні струни мого шляхетного серця.

Звісно, ні про яке внутрішнє обурення у мене і мови б не було, якщо б довелося дбати про особисту безпеку самого маркграфа Максиміліана фон Ваніллекіпферла. Цьому феодалу-землевласнику я нещодавно заприсягнувся у своїй відданості і як вірний васал був зобов’язаний заради нього навіть пожертвувати власним життям, коли б у цьому виникла така потреба. Але ж ні, мені доручили зовсім інше. Я мав оберігати від всіляких неприємностей і невтомно піклуватися про… своячку мого сюзерена, таку собі Катажину Блюме.

Моя служба у високоповажного маркграфа де Ваніллекіпферла тривала порівняно недовго, однак цього нетривалого часу виявилося цілком достатньо, щоб бути добряче обізнаним в тому, що собою представляє ця юна фройляйн. Молодша сестра дружини гер Максиміліана славилася норовливою вдачею і непокірним характером. В свої неповних вісімнадцять років непосидюче дівчисько примудрилося встряти в таку кількість різноманітних пригод, легковажних витівок і безумних вчинків що поговори й плітки про них розносилися по всій околиці з завидною частотою й регулярністю.

Такій невгамовній шибайголові був потрібен не особистий охоронець, а суворий наглядач, що зміг би хоч трішки загнуздати її недостойну поведінку. Як це зробити мені я не мав ніякісінького уявлення, тому з приреченістю засудженого до смерті, неохоче взявся виконувати це доручення сюзерена. Єдине що втішало мене тоді, так це випадково підслухані слова одного з пажів маркграфа, буцім наш високоповажний пан збирається невдовзі віддати заміж неслухняну фройляйн за якогось свого перестарілого дядька-курфюрста. Рішення насправді достойне великого Соломона, адже одним пострілом гер Максиміліан вбивав двох зайців, назавше позбувався проблемної своячки і водночас зміцнював родинні стосунки з імператорським сановником.

На щастя почута від служки звістка виявилася достовірною, і вчора по обідні високоповажний маркграф передав мені свій наказ, негайно з’явитися перед його ясними очима. По дорозі в покої гер Максиміліана я занепокоєно пригадував події останніх днів. Начебто нічого надзвичайного в замку не трапилося і моя підопічна весь цей час вела себе більш-менш пристойно. Ну а те що безупинно надокучала мені всілякими дріб’язковими дурницями, то біда невелика. І не таке ще в своєму житті доводилося терпіти.

Фон Ваніллекіпферла я знайшов за поїданням макових рогаликів з медом. Пережувавши останній шматок випічки і смачно відригнувши маркграф з-під лоба зиркнув на мене і неквапливо промовив:

– Як ся маєш Петере? Справляєшся зі своїми новими обв’язками? Моя своячка не надто допікає тобі своїми вибриками? Маю для тебе ще одне, надзвичайно важливе завдання.

– Завжди готовий прислужити вашій високоповажності, – чемно відповідаю я, розсудливо оминаючи питання про мої особисті справи та вчинки його родички.

– Ну то й добре, – продовжив гер Максиміліан облизуючи свої заляпані медом пальці. – Тоді відразу візьмемося за справу. Напевне до тебе вже долітали чутки, про те що фройляйн Блюме незабаром стане під вінець? Та перед тим як це має трапитися її наречений висловив бажання провести певний час в компанії своєї майбутньої судженої. Так би мовити, хоче наочно помилуватися її неповторною зовнішньою вродою та краще пізнати красу душі, а тому й запрошує в гості у свій родовий замок.

Не бачу причин відмовляти такому проханню, та й сама Катажина висловила свою згоду на цю мандрівку. В дорогу вирушаєте вже завтра, одразу після сходу сонця. Для супроводу фройляйн Блюме та її особистої свити, виділяю кількох своїх гвардійців, очільником яких звісно будете ви, мій вірний та славетний лицарю. Шлях до замку курфюрста хоч і недалекий, проте часи тепер непевні й зайва пересторога нам не завадить. Буду почувати себе значно спокійніше знаючи, що в цій подорожі ви під надійною охороною і з вами нічого лихого не станеться.

Гер Максиміліан гучно сплеснув у долоні викликаючи служку і водночас даючи мені зрозуміти, що наша аудієнція закінчена. Я шанобливо похилив голову на знак прощання і мовчки залишив маркграфські покої. Чесно кажучи отриманий наказ було найприємніше що мені доводилося почути за всі останні дні. Нарешті я зможу забути про затхлу, просякнуту холодною сирістю, атмосферу замку та вдосталь насолодитися кришталево-чистим повітрям під відкритим небом, що очікують на нас під час цієї мандрівки.