Глава 3

Я слухаю цю ахінею і не можу в це повірити, а Ксенія тим часом продовжує.

— Зрештою, виходу у тебе немає. Бо до кінця своїх днів ти не вживешся ні з одним чоловіком. Твоє перше розлучення не останнє. Щастя з жодним з чоловіків ти не знатимеш.

— То, що мені робити? — У відчаю запитую, бо мені справді дурно від почутого.

Ксенія пронизливим поглядом дивиться на мене з хвилину, а тоді промовляє.

— Сьогоднішньої ночі маєш шанс виправити все. Коли настане північ, піди до саду у маєтку. Розкопай статую Венери, у землі знайдеш скриню з одягом. Це твій одяг, який Георг беріг все своє життя. Одягни його, і на голову вдягни вінок. Коли зробиш це, то засяєш різними барвами та переливами. Не бійся, а ступай до басейну. Просто в одязі йди. Це портал у минуле. — Жінка набирає повні легені повітря та наказує. — Щоб не відбувалося, нічого не бійся. Здійметься вітер. Чорні хмари затулять повний місяць, почнеться громовиця, а ти зажмур очі та йди. Тебе затягне вирва, і вже за секунди ти опинишся у минулому. Георг чекатиме тебе біля озера, під старим розлогим дубом. Ти впізнаєш його одразу і згадаєш все. — Ксенія міцніше стискає мою руку, та додає. — Життя у минулому у вас уже немає. Тому ви мусите повернутися у теперішній час. Порталом слугуватиме озеро. А тепер йди. І нічого не бійся.

Я від почутого втрачаю вміння розмовляти. Вся тремчу та напружено цікавлюся.

— Скільки я вам винна?

Ксенія заходиться сміхом, а тоді досить серйозно кидає.

— Я грошима не беру. Зрештою ти віддячила мені, ще у тринадцять років, коли захистила мене перед своїм батьком.

Я кліпаю очима. Нічого не можу збагнути.

— Іди, Анно! Ти все згадаєш потім.

Я підіймаюся та на ватяних ногах покидаю кабінет Ксенії. Почуваюся так, наче щойно побувала в божевільні.