Жінка присідає навпроти. Мені здалося, що її очі сяйнули, коли вона глянула на мене.
— Ти знаєш, що ти повернулася в цей світ, не просто так? І будинок цей ти не випадково купила. Місія у тебе, Іринко. Хоча це в цьому часі ти Ірина, а в минулому — тебе звали Анною.
Я з подивом дивлюся на жінку.
В неї всі в дома? Яка я Анна? Яке минуле? Скільки себе пам’ятаю, завжди Іриною була.
— Не дивись на мене так. Я знаю, що кажу. — Запевняє Ксенія та просить. — Руку дай.
Я затискаю руку у кулак. Вже жалкую, що при йшла сюди.
І навіщо взагалі купила цей будинок? При тім, що після розлучення у мене коштів мало, я спокійно могла винайняти собі житло у центрі міста. А не купувати цей занедбаний дім, на окрайку міста.
І який тільки дідько мене смикнув?
Тільки купила цей зовні багатий архітектурою дім, як прийшла сусідка, що живе через дорогу. Порадила покликати священника. Мовляв, у будинку живе химера. І життя мені тут не буде.
Того ж дня я пішла до церкви. Та священник, відмовився йти. Сказав, що він безсилий. Тут потрібно до екстрасенсів йти. І, то чи поможуть.
І от я тут.
Ахінея екстрасенса Ксенії мене лякає. Я за іншим прийшла до неї.
— Давай руку. Не сумнівайся, я допоможу тобі, якщо ти справді цього хочеш.
— Хочу. — Розгублено кидаю я.
— Тоді уважно слухай та не перебивай. — Холодно наказує жінка та мовить. — Химера, що живе у твоєму будинку, шукає тебе. — Від цієї звістки мороз проймає тіло, але я мовчу. — Ти та сама молода графиня, Анна Булонська, що безслідно зникла напередодні весілля з герцогом Георгом Аймон. Насправді тебе викрав твій дядько, аби віддати свою доньку за герцога. Дядько кинув тебе до підвалу, а там тебе укусила змія. До рання ти померла. Дядько таємно від усіх, поховав тебе у лісі. А герцог твій скасував весілля, і відчайдушно шукав тебе. Він прожив один до глибокої старості, та до останнього подиху вірив, що знайде тебе. Але не судилося... — Жінка видихає. — Навіть в іншому світі його душа не знає спокою. Він продовжує шукати тебе у цьому світі. Тепер від тебе залежить, чи заспокоїться Георг.