Розділ 13. Істина святих

Підкорятися та вірити…

Це єдиний істинний заповіт

письма святого…

1588 рік за Одеріанським календарем.

Сурія. Період лютих морозів

Тридцять шостий день першого циклу нового року.

— Скільки це ще може тривати?!

Вже ледь не з останніх клаптиків здорового глузду, дівчина на вигляд не старше вісімнадцяти років, розмахувала руками, жбурляючи в аналогічного вигляду хлопця щось на кшталт тарілки із супом. Той був свіжоприготованим та гарячим. Вона ледь не ошпарила власного близнюка через надмірну необачність та непідконтрольний гнів.

— Заспокойся Вівіан.

Відкладаючи власну їжу кудись у бік та не боячись що її перевернуть, брат підійшов до сестри, міцно обіймаючи її та пригортаючи до себе. Це був не перший випадок коли сестричка ось так зривалася із місця та починала кричати. Але це було вперше, коли вона могла ще й комусь нашкодити так відкрито, хоч і керуючись саме емоціями.

— Ми представники дому Гелія. Нам не можна так поводитися Віві. Зберися. – стискаючи тіло близнючки ще сильніше, хлопець знову мовив слова першим. Він намагався якомога тихіше заспокоїти свою сестру.

— Я не можу більше Вайс… Кошмари не дають спати, їсти, думати, та навіть банально дихати. Не до такого нас готували… Ми навіть не химери!

Зі сльозами на очах ледь вимовила дівчина. Щоки червоніли від злості та страху, а тіло затряслося наче квітка від сильного вітру.

— Ми добровільно внесли свої імена до списків та прийшли сюди. Згадай через що саме. – Близнюк поглянув у зелені очі сестри, не дозволяючи тій відвести погляду. Той наче зазирав у найглибшу точку її душі повертаючи до тями. Сестра намагалася вирватися буквально перші кілька секунд. Не більше.

— Ері… Наша маленька Ері… – Раптом наче осяяло темноволосу красуню коли вона побачила своє відображення у глибокому погляді брата.

— Саме так Віві. Наша молодша сестричка могла опинитися тут якби не ми та наша любов до неї. – кивнув головою той, одобривши все нею сказане – Гадаєш, їй було б легше через належність до химер? – уточнююче видав він – Думаєш вона б впоралася краще? Не перелякалася б ще більше за нас? Вижила б взагалі у цьому пеклі бувши такою маленькою та невинною? Нас, на відміну від неї навчали тримати зброю, та бути сильними фізично та наскільки це можливо, ще й морально. Еревіка ж наша тендітна квітка яку ми заприсягли оберігати наче у теплиці, навіть якщо й самі розуміємо що це не зовсім правильне рішення.

— Пробач брате… Божевілля затуманило мій розум. – дівчина винно опустила голову, подумки проклинаючи себе та свій язик. Вона ледь не зробила винною молодшу на дев’ять років малечу утому, що опинилася у такому пеклі.

— Я не серджуся. Ніхто не винить тебе утому, що ти налякана. Всі бояться. Навіть я, кожного разу тремчу від жаху коли тільки згадую те проти чого ми недавно билися пліч-о-пліч з іншими. Але треба триматися. Хоча б заради Еревіки якій всього одинадцять, та яку ми залишили вдома з нашими люблячими батьками. Пам’ятай, що вона чекає на нас більше за всіх на світі. Ми їй потрібні так само як і вона нам. Кожному лицарю потрібна своя пані, а принцесі свої лицарі.

— Так, ти маєш рацію Вайсе. – роблячи глибокий вдих та повільний видих, молода представниця роду Сов нарешті опанувала себе. – Тепер все добре. Дякую брате. – посміхнулася та, наче нічого і не трапилося.

Близнюки повернулися до своїх місць та продовжили їсти. Хоч тепер і довелося ділити один суп на двох. А от пильні погляди оточуючих ще деякий час не відпускали їх, так і очікуючи нового сплеску емоцій.

* * *

На вулиці вже встигло стемніти, поки Габріель та Міша закінчили всі свої справи та змогли повернутися до будинку де тимчасово були розміщені. Дитина пішла спати першою скаржачись на легкий біль у голові, поки старша ще вирішила посидіти біля розпаленого каміна та обдумати почуте за останні дні. Делегація з міста вже прибула, але на диво без обіцяної та так очікуваної усіма святої. Хоча вона й мала бути причиною церкви заявитися. Алексіс надто довго не з’являвся на публіці, а приватні аудієнції відхиляв хто б не просив про зустріч. З леді Ансією чи Лізбет також було майже що неможливо зв’язатися через надмірну зайнятість, а якщо і виходило, то часу їхнього вистачало лише на банальне привітання та запитань по стану здоров’я. Виглядало все так, наче ідеально сплановане примусове утримання біля третього фронту. Або ж сталося щось таке, про що всі вище поставленні особи поки не могли дати коментарів та намагалися приховати певні деталі. Сумнівних думок накопичилося чимало. А надмірне бажання химер нарешті повернутися додому поступово починало переростати у відкриту агресію та подеколи зароджувалися мітинги. На щастя, поки абсолютно без крові чи жертв побоїв. Мирні, тільки зі словами обурення під вікнами головнокомандувачів та княжни. Але вовкам вже й від цього накопичувалося додаткового головного болю.

*стук

Раптом почулося зі сторони де було розташоване вікно спальні та камін. Габріель спочатку трохи здивовано поглянула на досі мирно сплячу у ліжку Мішу, потім перевела погляд на камін що був розташований у тому ж напрямку звідки й долинув звук. Тихе потріскування дерев було цілком схожим зі звуком який вловили її вуха, тому вона прислухалася до тиші.