Розділ 4. Гелія

Мудрий не той, хто багато знає,

а той, хто знає потрібне…

Єдиний клан який утримував нейтралітет навіть у самі темні часи існування Фаустенду був Гелія, або ж стовп мудрості та порядку. Завдяки цьому, звіролюди котрі відносилися саме до них, мали велику пошану, та завжди сприймалися як щось безцінне та недоторкане.

Сови були мудрими та тихими. А ще, вони були єдиними хто сприймав людей не за товар, а за живих істот, ледь не рівних собі. Вони розуміли різницю у силі, розумі, але все ж намагалися максимально полегшувати життя тих хто приєднувався до них.

Їх мудрим керуючим був молодий за віком чоловік, Магнус Гелія, хто успадкував крісло керуючого після смерті старого батька. Його заступником була дружина Фурісая з якою вони були знайомі ледь не з дитинства та їх пов’язувала не лише просто тісна дружба та домовленість батьків, а справжня клятва на вірність до смерті та навіть після.

За їх час, клан досяг свого золотого піку, та пізнав, мабуть, і найбільшого падіння через траур. Раптова смерть заступниці дуже сильно сколихнула не тільки чоловіка, а і весь стовп у цілому. Жінка була здорова, та навіть мала от-от подарувати життя їх довгоочікуваному первістку.

Але з одного дня на інший, її «зжерла» хвороба скам'яніння, яку ще й називали білою чумою.

Зазвичай симптоми першої стадії цієї хвороби були схожими до звичайної застуди, тому ніхто і не міг здогадатися про підступаюче та неминуче лихо. Висока температура, головний біль, ломота у тілі та запаморочення, послідуюча подеколи нудота. Друга стадія хвороби, це поява на тілі білих плям у яких вимирає нервова система, а через якийсь час людина припиняє взагалі відчувати у плямованій області бодай щось. Це фаза яку вже не можна вилікувати, але можна бодай трохи пригальмовувати спеціальним засобом у який входив пил кристала, котрий можна було отримати у невеликій кількості у святилищі за пожертву. Третя стадія була найстрашнішою та вже не могла називатися безболісною. Цілі кінцівки або ж області тіла кам’яніли, не дозволяючи господареві ворухнутися, та перетворювалося немов у крихкий камінь. А частіше всього, першочергово кам’яніли саме внутрішні органи, цим самим збиваючи функцію організму. Це було дуже боляче, але можливо не так лячно, адже біль це не те що можна побачити. А от біліюча рука, яка через один необачний стук могла просто відвалитися на очах, вже всиляла не просто страх, а справжній жах та відчай.

Організм який був заражений білою чумою, просто повільно перетворювався у скульптуру. Тому, часто ті хто хворіли, ще за другої стадії намагалися покінчити із собою, не бажаючи бачити як стають живими мерцями.

Смерть Фурісаї кинула у жалобу ледь не цілий Фаустенд у тому році. Троє з п’яти стовпів одягнули траурний колір, віддаючи цим шану загиблій матері та дитині, поруч із цим ще й згадавши за всіх хто згинув від білої чуми. А інші двоє… Просто вирішили, що це зайва трата часу та ресурсів, і залишилися у нейтралітеті. Їх вибору також ніхто не засуджував. Це було їхнє право. Адже не всі стовпи могли собі дозволити плакати за кимось.

* * *

— Пане Магнус, до вас прибув гість.

— Впусти.

Великі дерев’яні двері зі скрипом розкрилися, та до розкішної зали увійшов чоловік з білосніжним волоссям. На перший погляд, змучений, але обличчя його прикрашала посмішка.

Його зір охопив вже звичний для нього інтер’єр.

Перш за все, вражала висока стеля з багатою ліпниною. Стельові фризи, орнаменти та медальйони, вкриті позолотою, блищали у світлі величезної кришталевої люстри. Вона складалася з численних кришталевих підвісок, кожна з яких відбивала і переломлювала світло, створюючи казкову гру променів. Її обирала особисто матір Магнуса ще у свої юні роки, коли забажала більше світла та розкоші.

Стіни зали вкривалися розкішними шовковими шпалерами пастельних відтінків з золотими візерунками. Декоративні панелі з темного дерева, інкрустовані золотом, додавали вишуканості та глибини інтер'єру. По периметру зали були розвішані величезні картини в масивних золочених рамах, що зображали портрети усіх керуючих кланом Гелія.

Підлога зали була викладена паркетом з цінних порід дерева, що утворювали складні геометричні візерунки. На підлозі лежали дорогі килими з густим ворсом, які додавали приміщенню затишку і тепла. Кожен килим — був ретельно підібраний покійною Фурісаєю, адже та перед народженням первістка багато де захотіла покрити підлогу чимось м’яким.

Меблі зали — це була окрема історія. Кожен предмет виготовлений з темного дерева, прикрашеного різьбленням і позолотою. Дивани, крісла, комоди — усе це оббите дорогою тканиною.

У центрі зали розташовані кілька м'яких крісел і диванів, які створюють затишні зони для відпочинку і спілкування. На столиках стояли фарфорові вази з квітами, розставлені декоративні статуетки та годинники. Дзеркала в золочених рамах розвішані так, щоб відбивати світло люстри й робити простір ще більш світлим і просторим.

Головний акцент зали — це крісло господаря, розташоване в кінці приміщення на підвищенні. Висока спинка, широкі підлокітники, різьблені деталі та позолота створюють відчуття величі. Крісло оббите темним оксамитом, вишитим золотими нитками, що підкреслює статус і важливість господаря. Поруч з кріслом стоїть невеликий столик з дорогого дерева, на якому лежать книги. А у підніжжя цього крісла сидів чоловік на вигляд років сорока, з темно зеленим довгим волоссям, та глибокими болотняного кольору очима. Чоловік явно не сяяв життям, але тримався заради майбутнього, адже тримав у руках керування стовпом.

— Бачу у тебе щось хороше сталося. Давно ти так не посміхався. – Магнус Гелія сидячи на підлозі, поглядав на прибулого із зацікавленістю.

— Мабуть, день вже кращим і бути для мене не міг. – дракон стягнув зі своєї голови каптур, а довге волосся немов водоспадом розпалося по плечах.