Розділ 3. Опозиція

Для подолання будь-яких перешкод важливо пам'ятати,

що всі труднощі та випробування на нашому шляху

Є лише сходинками до досягнення великих цілей.

Тож не бійтесь труднощів, адже вони наближають вас до ваших мрій.

Чоловік у чорному балахоні йшов попереду, майже беззвучно ковзаючи по вологому асфальту, який звивався між напівзруйнованими будівлями бідних нетрів. Його хода була впевненою, наче він давно знав кожну тріщину і кожну калюжу на цих покручених вуличках. Каптур балахона був натягнутий глибоко на голову, приховуючи обличчя в тіні. Лише зрідка під тонкою смугою світла можна було побачити тьмяний блиск очей, що уважно вдивлялися вперед, та довгі білосніжні локони.

За ним, ледве наздоганяючи, йшла молода дівчина. Кроки її були непевними, як у людини, що ступає в темряві. Вона весь час озиралася назад, наче боялася, що хтось слідкує за ними, або що сама тиша цього місця може раптово ожити. Хоч Габріель й не в перше бувала тут, чомусь цього разу навіть звичні вулиці здавалися їй чужими.

Вони прямували крізь хаотичну мозаїку нетрів, де кожен будинок здавався напівмертвим, але все ще живим, мовчазним свідком нескінченного плину часу. Стіни, колись яскраво розфарбовані, тепер були вкриті численними графіті, облуплені й заплямовані віковими слідами дощів та вітрів. Подекуди з вікон ледь пробивалося жовтувате світло ламп, що створювало відчуття, ніби їхні мешканці намагалися вижити в цьому місті тіней.

Раптом вони опинилися на перетині з невеличким, але жвавим торгівельним районом. Тут панувала зовсім інша атмосфера. Попри досить пізню годину, базар все ще вирувало життям. Продавці, стоячи за своїми дерев'яними ятками, голосно пропонували перехожим свої товари: свіжі овочі, ароматні спеції, рибу, що світилася сріблястим блиском у світлі ліхтарів. Вузький прохід між ятками був забитий людьми, що намагалися в останню мить придбати щось необхідне, або ж просто поспілкуватися із сусідами.

Скар не звертав уваги на цей гармидер. Його шлях був чітко визначений, і він рухався через натовп так, ніби його не існувало. Дівчина ж, навпаки, не могла не помітити різкий контраст між безлюдними нетрями та життям, яке вирувало на базарі. Вона крадькома дивилася на яскраві кольори товарів, на обличчя людей, які виглядали чужими, але одночасно такими знайомими. Це місце було наповнене запахами, звуками та теплом, але в її серці залишалася тривога, і вона продовжувала йти за чоловіком.

Коли вони пройшли базар і знову занурилися в темряву нетрів, дівчина відчула, як тиша стала ще глибшою. Тут не було місця для світла або шуму – тільки темрява, яка поглинала все довкола. Нарешті, вони зупинилися перед масивними, залізними дверима, що виглядали, ніби вони стояли тут вже десятки років. Чоловік швидко дістав ключ, повернув його в замку, і двері важко рипнули, відкриваючи прохід до темного коридору. Бріель подумки відмітила, що цих дверей ніколи не помічала.

Вони увійшли всередину, і двері за ними знову зачинилися, відрізаючи їх від зовнішнього світу. Таємне сховище поглинуло їх, і лише тепер дівчина усвідомила, що єдиним її шляхом назад буде цей чоловік у чорному балахоні, який, здавалося, знав набагато більше, ніж вона могла собі уявити.

* * *

— То ви хочете сказати мені, що опозиція це теж саме що і повстанці які складаються з найманців та бродяг? – Габріель буда збентежена таким поворотом подій, але гордо намагалася триматися не подаючи ані краплі страху. Але усвідомлення того, що чоловік не брехав коли базікав про законопорушення її ледь не розгортало перед ним як книгу котру можна запросто прочитати. У хиткому емоціональному стані, вона не могла утримувати маску нейтралітету та холоднокровності.

— Не зовсім. Серед нас є ще й павші доми аристократів та колишні в’язні котрі уникали петлі. То ж ми не «зборисько поганців», а угрупування з доблесною ціллю яка врятує плачуче місто чиї стіни тріщать по швах. – Якось намагаючись ввічливо виправити чоловік. Але його аргумент виявився досить поверхневим для химери.

— Не бачу різниці між тим що сказала я та ви. – Дівчина дивилася на чоловіка зверхньо, хоч той і був вищим майже на цілу голову за неї та мав дивитися у низ аби утримувати зоровий контакт зі своєю юною співрозмовницею.

— Коли втягнешся у суть тоді все буде зрозумілим. Швидко звикнеш.

— Стоп – раптом осяяло молоду химеру – Коли втягнуся? Пане Скар ви, мабуть, собі там щось понапридумували вже зайве у бошці. Я НЕ приєднуюся до вас. Той факт, що ви знали мого справжнього батька, нічого не значить. Я не хочу бути повстанцем. Проблем по життю мені й так в достатньо. Без синців і дня не проходить. Якщо випливе, що я тусуюся не з тією компанією, то Аїша з мене шкуру здере.

— Це не те що ти можеш вирішувати дитинко. Твоя доля приєднатися до мене та повернути до влади колишню велич драконів. І не зміям вирішувати коли та яким чином тобі жити. Тепер, страх не має бути первинним інстинктом. Заміни його на хоробрість.

— Поправка. Це те, у що не можете лізти ВИ. Моє життя, я ним і керую. Чужим у ньому не місце. Та і хто казав, що мені потрібна влада? Або дракони у престолу? Стовпи прекрасно з усім справляються. Аїшу ніхто не слухає, а мудрує Рувія та Гелія. Леви та Вовки тримають політичний та войовничий фронти. Все тихо.

— Світ і є чужим для тебе, адже витіснив твою первозданну расу. Винищив людей, вигнав драконів. Тож кого ти хочеш обманути? Кажеш ніщо не може стати для тебе опорою? А як же віра у власну кров? Твоя сила підкорення вже і так могутня. Залишилося лише удосконалити її й все. Не вір у стовпи які лише тимчасово можуть щось контролювати. Все що ти бачиш, це брехня.

— Не шукала опори. Тож і ваша поміч не потрібна. Я просто хочу жити. А для цього достатньо бути лялькою Айверів та стовпів. Чому вам так хочеться зробити з мене живу зброю? Якщо ви також дракон, чому самі не захопите владу?