Розділ 2

За три роки до цього

Роксолана

Я поспішаю на роботу, бо вже запізнююсь. Дідько! У мене ще п’ятнадцять хвилин, а я в іншій частині міста. Просто чудово. Я навіть не встигну забігти в кав’ярню, щоб купити свою улюблену кавусю і якесь смачнюче тістечко. Ну що за день сьогодні? Просто жах якийсь, але це ще не все. Мене сьогодні чекає вечеря з родиною, де всі будуть розпитувати про моє особисте життя, адже мені вже двадцять сім, а я досі не заміжня, а займаюсь тільки кар’єрою, працюю безперестанку, не відпочиваю, думаю тільки про себе і все в такому роді. Це прийдеться слухати весь вечір. Ні. Я не хочу це слухати і нервуватись, тому можна сказати, що в мене є хлопець, просто зараз він не ще не готовий з ними познайомитись, але моїй скаженій родині потрібно буде купа інформації та доказів, наприклад фото, відео, соціальні мережі чи щось типу того. Ай до біса їх усіх, скажу правду. Я переходжу дорогу, як раптом з моїх рук вилітає папка з усіма моїми документами, які за декілька хвилин мають лежати на столі у боса, а вони ж звичайно всі вилітають, падаючи на пішохідний перехід. Чорт. Чорт. Чорт.

- Якого милого ця папка розкрилась? – кричу я мало не плачучи і збираючи папірці, які вітер підхоплює і ще більше розкидає. – Ну чому саме сьогодні…? – Я вже відчуваю, як волога збирається в кутиках моїх очей і хоче вирватись на волю. Лано це просто папірці. Ні це не просто папірці, це моя мрія, кар’єра, життя. Якщо я не приїду вчасно з цими клятими документами, мені не бачити підвищення, яке я намагаюсь отримати протягом трьох років. Одна сльозинка все ж падає і починає текти по моїй щоці, залишаючи гарячий мокрий слід, але я її швидко стираю і намагаюсь заспокоїтись.

- Поганий день? – питає незнайомець, присідаючи поруч зі мною і підбираючи мої документи, які вже літають по всій вулиці.

- Не те слово, - кажу я, вивчаючи чоловіка і вичавлюючи з себе усмішку. Господи, та він до біса привабливий, а цей його діловий костюмчик робить його таким сексуальним. Так, стоп. Це навіть не знайома мені людина, а я вже тут слюну пускаю. Що з тобою таке Лано? Зберися. Мабуть моя родина права, мені потрібно знайти собі чоловіка, а то я скоро почну кидатись на всіх гарних незнайомців.

- Ти юристка? – питає в мене цей красень, кидаючи здивований погляд, ніби оцінюючи й вивчаючи. Його лице мені здається знайомим, проте я не можу згадати, де могла бачити.

- Так. – відповідаю я, прибираючи волосся з обличчя. – А що не схожа на профі у своїй справі? – Він мило усміхається.

- Така приваблива жінка і юристка, якось незвично. – каже він, піднімаючи останній папірець з дороги, і уважно дивиться мені в очі, усміхаючись. – Дивно, що ми раніше з вами не зустрічались.

 Це він тільки що назвав мене привабливою? Моя серце готове випригнути з грудей вже, а він тільки зробив мені комплімент. Лано треба вгамуватись. Спокійно. Вдихни і видихни. Треба щось з цим робити.

- Що це за стереотип? – кажу я, трохи насуплюючись. Його чари починають розвіюватись. – Я працюю в цій сфері більше десяти років і повірте, що я справді крута юристка, яка має величезний досвід і обожнює свою роботу. Щоб ви знали, я шалена кар’єристка, яка попри все прагне стати найкращою в місті. – Він думає, що красивих і розумних жінок не буває, чи що? Тепер він мене бісить, але все рівно мені подобається. Лано, Лано. І що з тобою таке? Я акуратно складаю всю документацію назад у папку.

- Вибачте, просто ви не схожі на юристку. – Я засміялась.

- А на кого тоді схожа? – запитала я, очікуючи відповіді.

- Ви схожі на модель або бізнесвумен. – я знову засміялась.

- На цю посаду я претендую в майбутньому. – гордо сказала я, поправивши волосся, яке підхопив вітер. – Він усміхнувся.

– Ти не проти перейти на ти?

- Ні, не проти. І дякую тобі, за допомогу, незнайомцю, але я дуже поспішаю. Мене бос з’їсть, якщо я не принесу ці папірчики через… - Я дивлюсь на годинник і розумію, що в мене ще сім хвилин. – Дідько! – вигукую я. - Мушу бігти.

- Почекай! – він хапає мене за руку і зупиняє. – Я можу тебе підкинути, куди скажеш і за одне буде нагода ще поговорити. У мене сьогодні вихідний, тож я вільний і з радістю тобі допоможу ще раз.

Пропозиція дуже класна, оскільки в мене справді мало часу, щоб доїхати до офісу, а в нас важлива угода, яка може принести мені підвищення, заради якого я і так наполегливо працювала, тож мені терміново треба їхати. Чекати таксі довго, тож, сильно не роздумаючи, я погоджуюсь.

Ми прямуємо до його автомобіля і їдемо до мене в офіс. У нього новенький Porsche ніжно блакитного кольору, який коштує до біса багато. І чому я не здивована? Я усміхнулась. Я досі в шоці від цього чоловіка і його дій. Хто він такий? Треба про нього щось дізнатись. Поки я літала у своїх думках і думала, що хочу запитати й дізнатись про нього, то він перший розпочав розмову.

-То можна дізнатись твоє ім’я, крута юристка? – запитав він.

- Перестань мене так називати.

- Як?

- Крута юристка. Мене це страшенно бісить. У мене є ім’я.

- Ну але ти досі мені його не сказала, тож будеш крутою юристкою й надалі, поки не скажеш свого імені.

- Роксолана.

- Тимофій.